Євген Филипчак – корінний львів’янин. із роду з глибоким корінням від Січових Стрільців і Української Повстанської Армії та високим волелюбним гіллям. Оператор протитанкових керованих ракет Євген Филипчак служить в одному з підрозділів 141-ої мотострілецької бригади. В одному із запеклих боїв під Бахмутом він був контужений і поранений, втратив бойового побратима. В час лікування приїхав у Горохів до своєї дружини Анастасії й синочка-первісточка, який народився 9 серпня 2023 року.
У сім’ї Олесі Євгенівни й Мирослава Филипчаків, вчительки й фізика та математика, виховувалися у взаємоповазі й дружелюбності п’ятеро синів і четверо дочок – Маркіян, Тарас, Любомир, Євген, Володимир, Ірена, Христина, Ольга й Лідія. Навіть їх імена (вони, як доказують вчені, великою мірою визначають долю) свідчато про те, що в родинних університетах найбільше цінується все те, що вважається істинно українським.
– народився я 6 червня 1995 року – цього ж числа через 100 років після прадіда мого тата – Івана Филипчака, легендарного січого стільця. Його іменем названо фаховий педагогічний коледж у Старому Самборі. Мама моєї мами Лідія Джуменська була зв’язковою в УПА. Про них, борців за волю України, розповідалося в пресі, – гортав сторінки свого родоводу Євген, коли на наше прохання зустрілися нещодавно з ним, Анастасією та її мамою Вірою Ляш, яка колись працювала сестрою медичною в терапевтичному відділенні ЦРЛ.
Родинна сила духу гартувала юне серце з дитинства. Зі шести літ Євген був прислужником в старовинній церкві Пророка Іллі в Личаківському районі Львова, на Кривчиці, читав «Апостола». А його мати-героїня зі своїм обдарованими Богом гарними голосами й музичними здібностями доньками співала в церковному хорі. А коли в знаменні дні виносили з святині плащаницю, на почесних чатах тамували подихи в однострої юні козаки, братство яких після його засновника старшого атамана-батька 87-річного військового патріота Ярослава Ханаса очолював Євген Филипчак. Відтоді й досі в нього улюблена козацька зачіска.У великій родині талановитих професіоналів й Євгенові, як мовиться слон не наступив на вухо. Як музикант він досконало володіє контрабасом, гітарою й губною гармошкою, з успіхом виступав у гурті «Вест-Контрол».
Сестри Євгена, як і їх мама, стали в основному педагогами. Старші брати обрали професії, пов’язані з технікою й металом. Любомир став священником.
А ось Євген закінчив Львівський професійний ліцей харчових технологій. Працював офіціантом, барменом, потім спеціалізувався на випіканні піци й суші, куховарив у розважальному центрі “Дитяча планета”.
Колись древній мудрець сказав, що їсть для того, щоб жити. Подібні роздуми були і в житті Євгена, майстра приготування смачної їжі. І хоча він став визнаним кулінаром, верх узяла родина технічна домінанта. Із татом реставрував електронні мікроприлади й телевізори “Електрон”, з братами електриком, слюсарем і газо-електрозварювальником ремонтував автомобілі для військовослужбовців ЗСУ, врешті-решт відкрив свою фірму з виготовлення й монтажу вентеляційних систем.
Великою популярністю серед небайдужої молоді, яка тягнулася до здорового способу життя, користувався велоклуб, заснований братом Євгена Тарасом. Хлопці багато тренувалися, самі майстрували двоколісних друзів під себе. Ровер Тараса узяв Євген, коли вирушив на перше побачення з Анастасією.
Із горохівчанкою-красунею він познайомився по Інтернету. На той час Анастасія закінчила агрономічний факультет Львівського національного аграрного університету, працювала у фірмі “Укрбізнеспроєкт”, допомагала аграрієм проектами у закладанні садів та ягідників, і хоча романтично вимріяний принц приїхав не на білому коні, а на чудернацькому велосипеді з білим сідлом, ця перша зустріч дружині Євгена Анастасії запам’яталася на все життя.
Із рашистськими загарбниками воює Маркіян Филипчак. Він, військовослужбовець 710-ої десантно-штурмової бригади, побував у багатьох місцях найзапекліших бойових дій, не раз відзначився хоробрістю й мужністю.
– Щось тиснуло мене під серцем: мій найстарший брат Маркіян воює з ворогом, і мені треба йти йому на поміч, бути на фронті. 12 лютого 2023 зі мною поїхали в Батуринський військкомат Львова Анастасія й наш Арчик – нерозлучний з нами пес. Оскільки в армії не служив, то пройшов навчання й військову підготовку. Довідавшись, що, крім багатьох моїх спеціальностей, я ще й електрик, зарахували мене оператором протитанкових керованих ракет. І почалося моє фронтове життя в багатьох гарячих місцях, – розповідав Євген.
Найважчі бої під Бахмутом випали й на його солдатську долю, тих, хто разом із ним в обслузі переносної протитанкової ракетної установки мужньо відбивав шалені атаки ворога.
Напевне, рашисти засікли їхню бойову позицію й накрили її мінометним вогнем. Після оглушливого вибуху «Гєник» (позивний Євгена Филипчака) втратив свідомість. Не пам’ятає, скільки пролежав важко контуженим на полі бою. Коли очнувся, все довкола було біло-сліпучим. Осколки пошматували розвантажувальний жилет, плечі пекло вогнем.
Та мобілізував усі сили, насамперед тихо покликав: “Андрію…” З львів’янином Андрієм Гурським познайомився, як стали військовослужбовцями, як він пригостив Євгена бутербродом, приготовленим у дорогу на війну його дружиною. Закривавлене тіло Андрія було бездиханним. Заціпивши зуби, долаючи несамовитий біль, Євген надав найпершу медичну допомогу двом пораненим побратимам. Ціною неймовірних зусиль, допомагаючи один одному, ледве добралися до військової частини.
Євген згадав, як уперше побачив свого синочка:
– Тільки-но глянув на нього й відразу народилося його ім’я: буде Матвієм. Це – славне й багатозначне козацьке ім’я. Переможно знаково, що й в непростий час наперекір ненависній війні в Україні народжуються діти. Перемогу й мир для їх щасливої долі обов’язково здобудуть незламні ЗСУ. Все буде Україна!
Матеріал підготував Олег ДІДИК, газета «Горохівський вісник» 30 серпня 2023 року №35
Фото автора