Народився 12 листопада 1964 року у Казахстані, мама була учасницею експедиції з освоєння цілини. Мама Леоніда Зоя і вітчимЯрослав виховували у сина любов, працелюбність, відповідальність, формували правила поведінки та ставлення до світу, до себе та до інших людей. У дитинстві був активним і відповідальним хлопчиком. Великою радістю і втіхою Леонід був для своїх дідуся Леонтія і бабусі Марії.
У 1976 році з’явилася в Леоніда сестричка Богдана, яку він ніжно все життя називав «Мала». Відносини між братом і сестрою були побудовані на любові, підтримці, розумінні та дружелюбному ставленні одне до одного.
– Між нами було 12 років різниці. Але він ніколи мене не ображав. Льонязавжди і всюди опікувався мною і захищав. У його очах завжди горів вогник любові і ніжності, – пригадує сестра Богдана.
Закінчив Горохівський ліцей №1 імен Івана Яковича Франка. Першою вчителькою була Новосад Паша Степанівна. У старших класах Гарниста Марія Іванівна, вчитель англійської мови, стала класним керівником. Навчаючись у школі, був активним, любив спорт, активний відпочинок, грав у шкільному оркестрі. Мав багато друзів.
Навчання продовжив у Львівському медичному інституті. Навчався протягом 6-ти років. Під час навчання проходив практику у відділенні швидкої допомоги. Вміло надавав кваліфіковану медичну допомогу в екстремальних ситуаціях.
Працював у Горохівській районній санітарно-епідеміологічній станції. Серед колег користувався повагою. Завжди був дуже відповідальний до своїх обов’язків.
З початком повномасштабної війни неодноразово звертався до Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки із зверненням взяти його на військову службу.
Навесні 2022 року, а саме 12 травня, повернувся додому у піднесеному настрої:
- Мамо, я буду служити в Збройних Силах України.
Службу проходив на Львівщині у м. Великі Мости. Навчання дало можливість вдосконалити навички першої допомоги, медичні знання про травми і військові техніки лікування, здатність працювати в стресових умовах, комунікаційні навички для спілкування з пораненими та іншими членами команди, а також знання про військову тактику та безпеку. Побратими розповідали, що Леонід був душею компанії, веселим, товариським, готовим прийти на допомогу. Він був щасливим, що є частинкою Збройних Сил України. З радістю проходив службу, знайшов своє призначення. Отримав звання капітана. Його цінували за порядність, щирість. Мав велике бажання працювати і рятувати життя бійцям, які перебувають на лінії фронту.
Щотижня приїздив до рідного міста, бо матуся Зоя хворіла і потребувала піклування. Леонід був справжнім господарем. Побудував гараж, веранду, теплицю, робив ремонт, не боявся вчитися і дізнаватися, щось нове.
В останню зустріч, як завжди, у клопотах Леонід приїхав на вихідні: допоміг по господарству, віддячив робочим, які виконували певні роботи, усміхнувся і обняв.
– Я хочу рятувати життя пораненим воїнам на передовій лінії, – це була мрія, яка не здійснилася.
21 серпня 2022 року помер у військовій частині.
Похований у місті Горохові.
Автор учитель історії Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка, консультант ЦПРПП Горохівської міської ради Надія Володимирівна Фищук
Редактор учитель української мови і літератури Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка Тетяна Віталіївна Кульган
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради