11 грудня 1988 у подружжя Тихих Людмили і Василя народився син, якого назвали Андрієм. Дитинство хлопця було наповнене цікавих подій та пригод. Він виростав у мальовничому місті Волині – Горохові. Багато часу проводив граючи з друзями на вулиці. Андрій був допитливим та енергійним хлопчиком, завжди готовим до нових відкриттів та пригод, веселим та творчим, цікавився наукою та технологіями.
Виховуючи сина і старшу доньку, батьки були турботливими, завжди терплячими, навчаючи дітей моральним цінностям.
Мамина підтримка, любов мала значний вплив на формування уявлень про добро і зло, про повагу і милосердя, про допомогу один одному.
Відносини із старшою сестрою Наталею були дуже приязні. Вони були надійними союзниками та підтримкою один для одного. Допомагали один одному у різних ситуаціях, незалежно від обставин.
У 1995 році був зарахований учнем Горохівського ліцею №1 імені Івана Яковича Франка. Першою вчителькою була Людмила Іванівна Пилип’юк.
Зі спогадів класного керівника Людмили Пилип’юк
Андрійко Тихий… Згасло іще одне молоде життя на землі і загорілася іще одна зірка на небі. Клята війна позбавила батьків сина, дружину – чоловіка, дітей – тата, друзів – товариша. У самому прізвищі відобразилася суть цього милого кароокого хлопчини. Саме таким пам’ятаємо його з перших днів перебування в школі і я, його перша вчителька, і його однокласники: тихим, спокійним, врівноваженим, допитливим, товариським, працелюбним, наполегливим, веселим. Іще можна назвати величезну кількість чеснот Андрія. Вчився, мріяв, планував… Йому б тільки жити і жити. Та все це перекреслила клята війна. З маленького Андрійка виріс великий патріот, який віддав життя за свою родину, своїх земляків, за кожного з нас, за рідну Україну. Низький уклін Тобі, Герою, і Вічна Пам’ять!
І буде суд, «велікая росія»
Хоч ні, твоє «московія» ім’я,
Сповна пожнеш, усе, що зараз сієш,
І вип’єш все вготоване до дна.
І буде суд, московіє імперська,
Найвищий суд, якого не минеш,
За кров невинну, що рікою ллється,
На вічні муки віддана будеш.
Успішними і щасливими були роки навчання Андрія в середніх класах. Він завжди відчував материнську любов та підтримку класного керівника Лариси Іванівни Нарихнюк, повагу вчителів – предметників. Колектив, в якому навчався Андрій, а це 17 хлопців і 5 дівчат, був сильним і дружним. Юнак розвивав у ньому ті риси, які зробили його справжнім другом і підтримкою для однокласників. Він вчився жити повноцінно: подорожувати і пізнавати світ, любити, поважати і пробачати … Відрізняти добро від зла .
Однокласник Юрій Ковальчук згадує його з неприхованою теплотою : «Андрій – це той , хто завжди щиро усміхався. Ми були згуртованою командою, кожен з нас міг на нього покластися. Він любив сніжки і кожної перерви біг на вулицю, навіть не чекаючи, поки висохнуть рукавички. Я сидів за останньою партою першого ряду, а Андрійко – за першою партою третього ряду. Він був не просто серед нас. Він був душею компанії. Людиною, яку завжди хотілося бачити».
Спогади класного керівника Лариси Іванівни Нарихнюк
Про чорне і непоправне горе, яке прийшло в родину Тихих і торкнулося болем мене і однокласників Андрія, мені повідомив Ковальчук Юра. У пам’яті промайнули шкільні роки Андрійка. Пригадалась зустріч з нашим мужнім захисником під час його відпустки . Разом з дружиною він рвав абрикоси в саду біля свого дому .
Біль множиться з кожним днем … Важко повірити … Це не страшний сон … Це гірка правда … Ще в четвер я дізналася про те, що « на щиті» назавжди повертається додому Тихий Андрій… Мій дорогий учень, наш мужній воїн і захисник … Герой України! Завжди привітний. Усміхнений. Щирий. Який так любив життя! Працював, ремонтував свій дім, дбав про маму, кохав дружину, гордився сином і донькою .
Рік і три місяці він був на війні. Жорстокій, кровопролитній війні з рашистською ордою …
Зовсім недавно бачила Андрія. Його відпустка була недовгою, але такою щасливою! В той день разом з дружиною він рвав абрикоси в своєму саду. Красивий, змужнілий, широкоплечий … Розповідав про пекельні фронтові дороги і своїх побратимів. І ні слова про втому, про зневіру чи безнадію … Слухала і гордилася Андрієм … Вірила у його щасливу долю … А вже нині біль крає серце. Немає більше мого дорогого учня. Загинув …
Господи, яка непомірно висока ціна нашої незалежності! Які слова знайти, щоб втішити матір, навіки розбите серце коханої дружини, висушити сльози сина і донечки, що втратили найкращого у світі тата? Низький уклін вам, дорогенькі. Глибокі співчуття вашому горю, вашій скорботі за Сином-Героєм, Чоловіком-Героєм, Татом-Героєм … Андрійку, ти назавжди в моєму серці, в серцях своїх однокласників … Ми любили тебе … Інколи тихого … Частіше швидкого та енергійного … Завжди чуйного, мудрого, щирого і доброго – предоброго …
Вічна і світла пам’ять тобі ! Наша глибока шана … Царство небесне …
2004 року завершує 9-ий клас і стає студентом Горохівського фахового коледжу ЛНУП, спеціальність агроном.
Некролог Горохівського фахового коледжу ЛНУП
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ…
Викладачі та студенти Горохівського фахового коледжу знову схиляють голови в скорботі: на війні з російськими загарбниками загинув Андрій Тихий, випускник агрономічного відділення 2008 року.
Студентом коледжу Андрій став у 2004 році, обравши для себе професію агронома. «Він був щирим, доброзичливим, спокійним юнаком. Добре вчився, був старанним та відповідальним», – згадують про Андрія куратор та викладачі. У спогадах одногрупників він назавжди залишиться хорошим та надійним другом, який любив життя, будував плани на майбутнє, згодом створив сім’ю, виховував двох дітей… Але клята війна внесла свої корективи, тому Андрій став на захист нашої держави. 29 жовтня 2024 р. його молоде життя обірвав ворожий дрон на Харківщині.
Велика подяка за мужність та відвагу гідному українському воїну, славному захиснику України Андрію Тихому. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя.
Вічна і світла пам’ять тобі, Андрію…
Завершивши навчання у Горохівському фаховому коледжі ЛНУП розпочав професійну діяльність. Працював із металом, а також машиністом баштового крана 4-го розряду.
Професія кранівника вважається елітною серед робітничих спеціальностей, адже такого спеціаліста важко замінити. З роботи кранівника починається будівництво нового будинку, закладається перша плита. Праця дуже напружена, найбільша концентрація — під час прикріплення вантажу і відриву його від землі. Андрій володів професійними навичками і мав великий практичний досвід у цій галузі.
Працювати доводилося на великій висоті (до 80 метрів), в стиснених умовах, забиратись в кабіну сходами двічі-тричі на день. При несприятливих погодних умовах робота припинялася. Працювати на дорогих імпортних кранах було набагато легше — на моніторі крановик бачить інформацію про масу вантажу, на яку висоту він піднятий і відстань, яку він «проїхав» по стрілі. В кабіні є не лише обігрівач, але й кондиціонер. Пригадує дружина, розмову із чоловіком.
Андрій у колективі був дружелюбний. Його професія свідчила про холоднокровність, витривалість, він мав відмінний зір і точний окомір, був уважним, обережним і відповідальним.
2009 року у рідному містечку Горохів, у магазині металопрокату зустрів карооку дівчину, попросив номер телефону і зателефонував через кілька днів, запросивши на побачення. Ірина і Андрій одружилися. У подружжя народилося двоє дітей. Син Данило і донька Злата. Для кожної дитини в світі перші вчителі – це батько й мати. Їхня свята нехитра педагогіка відкриття в людях доброти, вічних понять: хліб, праця, Батьківщина – входить в нашу свідомість і виховує найкращі почуття. Ким би ми не стали, на яку б висоту не здійнялися, та завжди в пам’яті бережемо їхню справедливу науку, їхні серця, віддані дітям на завжди. Діти завжди будуть опиратися на ті короткі спогади дитинства, де їхній тато говорить, що будь-яка справа робиться на совість, пригадають у важкі часи науку про те, що не потрібно боятися труднощів, не розкисати під дощем, не скаржитися на невлаштованість, а, як належить справжній вольовій людині, переносити труднощі стійко.
Андрій Васильович був призваний на службу в липні 2023 року.
Був зарахований до Національної гвардії, звання солдат. Військову службу проходив у різних містах України: Дніпро, Павлоград, Донецьк, Святогірськ, останні бойові завдання проходили на Харківщині. Був водієм автомобільного відділення взводу забезпечення роти матеріального забезпечення батальйону.
Коли перебував поблизу Донецька мав собаку, який грів ліжко поки Андрій виконував завдання. Під час переїзду хотів забрати з собою, але пес відмовився покидати рідні місця.
Данило і Злата завжди чекали дзвінка від тата, розказували про успіхи за день. Коли Ірина збирала посилки на Схід, вони завжди малювали малюнки або робили фігурки, як обереги для свого тата. Побратими жартували, що потрібно берегти тих, хто передає передачі. Любив солодке, а найбільше пироги з маком. Солодощі поділяв на два види: добре і дуже добре.
Найстрашнішим моментом, важким і який закарбувався у пам’яті, було поле, встелене трупами. Це були побратими, чиїсь чоловіки і сини. Завданням було погрузити їх у чорні пакети і відправити до моргу.
Загинув 29 жовтня 2024 року виконуючи бойове завдання, пов’язане з захистом Батьківщини в районі населеного пункту Липці, Харківської області. Потрапив під ворожий скид з БПЛА на місці облаштування інженерно-фортифікаційний споруд.
Спогади дружини Ірини
З великим сумом у серці пригадую 29 жовтня 2024 року, я і мої діти втратили частинку нашого світу, найріднішого і найкращого тата і чоловіка.
Вночі і зранку він писав мені. А сьогодні його вже нема. Я не вірю в це. Не вірю, що ніколи не почую його голос більше.
Словами не можна передати весь біль і печаль. Як страшний сон…
Ми постійно допомагали один одному. Чоловік мав золоті руки, тому ніколи не сидів без роботи , не перекладав те що міг зробити сам. Давши слово дотримував його завжди. Безмежно любив свою сім’ю, душі не чув у своїх дітях.
Словами важко передати біль втрати дорогої людини.
Вічний спокій твоїй душі…
3 листопада 2024 року траурний кортеж прибув до рідного містечка. Героя зустріли мешканці громади. Гарячі сльози обпікали щоки, біль і печаль ятрили душу.
Вічна пам’ять Герою!
Автор учитель історії Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка, консультант ЦПРПП Горохівської міської ради Надія Володимирівна Фищук
Редактор учитель української мови і літератури Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка Тетяна Віталіївна Кульган
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради