27 січня 1992 року у сім¢ї Марії та Олександра Качурів народився первісток, якого назвали Романом. У перекладі з давньогрецької мови це ім’я означає “сильний”, “міцний”. Подружжя виховало двох синів Романа і Владислава. Між братами був особливий зв’язок, що базувався не тільки на кровних зв’язках, а на великій взаємопідтримці. Вони допомагали один одному у важкі часи і раділи успіхам один одного.
Батьки, виховуючи синів, формували у їхніх серцях почуття відповідальності, доброзичливості, толерантності, порядності, поваги до інших людей. Роман у дитинстві був дуже самостійний. Мама з татом були великою підтримкою в житті хлопчика, завжди допомагали йому ставати сильним та впевненим.
Марія Семенівна та Олександр Олександрович пригадують, що протягом усього дитинства навколо Романа гуртувалися діти і збиралися у них на подвір’ї, весело сміялися, гралися.
Улюбленим заняттям сина були риболовля і лісові прогулянки(збирав гриби).
Навчався у Горохівському ліцеї №1 імені Івана Яковича Франка. Першими вчителями були Марія Михайлівна Стопачинська, Наталія Анатоліївна Зозуля. У старшій школі класним керівником була Ірина Вікторівна Тимчук.
Зі спогадів класного керівника Ірини Вікторівни Тимчук
Качур Роман вирізнявся своєю чуйністю і взаємодопомогою. У класі був позитивним лідером, поруч з ним було завжди багато однокласників. Рома любив життя і людей: найвищою цінністю для нього були люди. Вміло вирішував конфліктні ситуації, які виникали у класі. А ще це був беззаперечний господар: ремонтував власноруч разом з однокласниками усе, що потребувало ремонту, слідкував за чистотою та порядком.
Завжди усміхнений, щирий і порядний. Любив фізкультуру, математику, історію. Був учасником багатьох свят, які організовувалися у класі і школі.
Надзвичайно любив подорожувати, і особливо лісом.
Рома був принциповим і залишився ним до кінця в любові до батьків, людей, України!
Зі спогадів однокласниці Мар’яни Козош
Отак буває: проводиш з людиною третину свого життя пліч-о-пліч. Потім ваші дороги розходяться. Ви зрідка перетинаєтеся в рідному місті, перекидаєтеся 2-3 фразами, обмінюєтеся новими номерами телефонів і говорите про те, що було б добре зустрітися всім разом – тим, з ким також провели ту третину життя разом.
А потім тобі дзвонять/пишуть і кажуть, що він загинув… На війні… І просять написати декілька слів від однокласників про те, яким він запам’ятався, яким був.
БУВ…
І те “був” чомусь ніяк не вкладається в голові, не вписується у твою картину світу. Воно ріже слух і видається чимось несправжнім.
БУВ…
І складно підібрати необхідні слова. Не тому, що немає чого сказати, а тому, що усвідомлення отого “був” ще не прийшло до нас усіх.
Рома був світлим і теплим, добрим і простим. Він був вірним другом, завжди на позитиві, зі своєю незмінною посмішкою.
Він завжди відгукувався на прохання про допомогу, міг підтримати та вислухати. Він випромінював безпеку та спокій, не зазнавався, не дивився звисока.
Він з тих, хто не завжди помітний в класі і з тих, без кого клас не був би таким, як був наш.
Він був сином своєї мами, її первістком, її опорою.
Він був старшим братом. А це особлива місія і відповідальність.
Він був захисником.
Він став героєм, який тепер триматиме небо над нами, разом із тисячами інших небесних янголів.
Він був…і назавжди залишиться нашим Ромкою Качуром. Нашим другом, однокласником, частиною наших сердець.
Вічна і світла пам’ять герою! І доземний уклін за служіння.
Навчання продовжив у Горохівському коледжі ЛНАУ за спеціальністю «Бухгалтерський облік» і здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста з бухгалтерського обліку. Згодом продовжив навчання у Тернопільському національному економічному університеті і отримав освіту за спеціальністю «Фінанси і кредит» та здобув кваліфікацію спеціаліста з фінансів і кредиту. «Завжди енергійний, веселий і усміхнений», – згадують про Романа його одногрупники.
Зі спогадів одногрупниці Юлії Королович
На жаль, трапилася подія, якої ніхто не чекав. На полі бою своє життя віддав наш друг, одногрупник і взагалі чудова людина – Роман Качур.
Йому було всього 32.
Ти віддав своє життя як Герой, загинув у битвах за наші мирні сни.
Я пам’ятаю, як ми сиділи в аудиторії на парах, як всією групою святкували перше вересня та день бухгалтера. Так як було тоді, вже ніколи не буде…
Ми багато чим ділились і допомагали один одному. Ти завжди був веселим, таким ти й залишишся в наших серцях назавжди.
Роман був дуже добрим, він завжди всіх підтримував та всім допомагав. Він завжди посміхався і робив так, щоб всі навколо посміхалися, був товариським, завжди з усіма знаходив спільну мову.
Для нас Роман назавжди залишиться веселим та молодим.
Він віддав своє життя заради того, щоб ми могли спокійно жити у вільній країні. Завдяки йому і багатьом іншим героям, які воювали за нашу волю, ми живемо. Він назавжди в наших серцях, ми завжди будемо його пам’ятати.
Гідний син своїх батьків та своєї країни. Вічна пам’ять герою.
Працював у різних колективах. Завжди користувався золотим правилом «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе». У спілкуванні зі своїми колегами був дружелюбним, енергійним, доброзичливим, спритним і трудолюбивим.
Призваний на військову службу 19 березня 2024 року. Проходив військову підготовку в Яворівському районі. Навчався стрільби, виконував різні тактичні завдання, вміло працював у команді.
25 травня прибув із своїм військовим взводом на Схід, захищати суверенітет і кордони нашої Батьківщини від ворожих російських військ.
У травні 2024 року найгарячішою зоною на мапі бойових дій був район села Новоолександрівка Донецької області, де на своє перше бойове завдання вийшов Роман.
20 травня кількість бойових зіткнень на всій лінії фронту зросла. Про це йдеться у вечірньому зведенні Генерального штабу ЗСУ станом на 19.00 год. 26 травня. Противник, за підтримки авіації, спрямовує основні зусилля в районах населених пунктів Новоолександрівка, Сокіл та Уманське. Також завдав три авіаудари біля Скучного та Новоселівки Першої. Загарбники втратили у цьому напрямку 244 військовослужбовці вбитими та пораненими. Також наші воїни знищили ворожий танк, дві БМП, три бронетранспортери та автомобіль, а також пошкодили міномет.
Виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною, під час виконання бойового завдання, запеклих і кривавих боїв поблизу населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області загинув стрілець-санітар 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А4895 Роман Качур…
26 травня 2024 року траурний кортеж із героєм повертався на свою малу Батьківщину. Автоколона, до якої приєдналися знайомі, родичі, друзі, зустріла Романа у селі Шклинь і провела до міста Горохів. Сигнальні звуки сповіщали про рух колони. Все завмирало, українці виходили із своїх автівок, щоб віддати останню шану герою.
Траурна процесія зупинилася біля пам’ятного знака «Борцям за волю і незалежність України». Було багато людей, які на колінах із квітами у руках прийшли відати останню шану. Серце розривалось на шматки, і гіркі сльози опікали щоки людей…
Його загибель – це непоправна втрата для сім’ї, родини, друзів, для всіх, хто його знав. Справжній Герой, який без вагань кинувся на захист своєї Батьківщини, ризикуючи власним життям. Він назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад мужності, самовідданості та безмежної любові до України.
Добрий, світлий спомин про Романа стане сильнішим за смерть, назавжди залишиться в пам’яті рідних, однокласників, колег та друзів, усіх, хто знав його, любив та шанував.
Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Автор учитель історії Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка, консультант ЦПРПП Горохівської міської ради Надія Володимирівна Фищук
Редактор учитель української мови і літератури Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка Тетяна Віталіївна Кульган
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
