Дацюк Богдан Миколайович народився 2 жовтня 2001 р. в cелі Вільхівка. З 2008 по 2019 рік був учнем ЗОШ І-ІІІ ст. с. Вільхівка. Після закінчення школи працював на шиномонтажі у місті Горохів. 10 лютого 2020 року прийнятий на роботу комплектувальником проводів у виробничий відділ “Кромберг енд Шуберт Україна” у Луцьку. Був активним учасником різноманітних спортивних заходів. Захоплювався полюванням та риболовлею.
24 червня 2020 був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Києві, частина А0139, 101 окрема бригада охорони Генерального Штабу ЗСУ. Звільнений зі служби у листопаді 2021 року.
У грудні 2021 повернувся на завод. Працював там до березня 2022. У березні 2022 року пішов добровольцем на захист України. Потрапив у новостворену черкаську 115 окрему механізовану бригаду. Після трьохмісячного навчання у складі 3 роти 7 батальйону цієї ж бригади воював у Cєвєродонецьку, Лисичанську, Бахмуті. Був заступником командира бойової машини – навідник-оператор. 05 вересня 2022 року отримав поранення біля с. Опитне, перебував на лікуванні з мінно-вибуховою травмою. Після поранення Богдану було присвоєно звання молодшого сержанта. Далі продовжив нести службу на Донецькому напрямку у тій самій військовій частині А4053.
10 жовтня 2022 року Богдан заступив на позиції, а 16 жовтня зв’язок з ним зник. Лише 23 листопада 2023 року Герой Богдан Дацюк на щиті повернувся до рідного дому. Відспівали загиблого Воїна у храмі Покрови Пресвятої Богородиці рідного села Вільхівка. Похований на місцевому кладовищі.
Богдан загинув у бою з ворогом 16.10.22 pоку поблизу села Опитне Покровського району Донецької області. За особисту мужність, виявлену узахисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку посмертно указом Президента України №13/2024 від 18 січня 2024 року йому було присвоєно звання сержанта та нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А 23 квітня 2024 року рідним Богдана вручили почесний нагрудний знак “Комбатантський хрест” (Наказ від 02.02.2024 №276) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Як розповіла двоюрідна сестра Яна, Герой передчував свою загибель:
«Все братику так сталося, як ти говорив…. Ти повертаєшся на свій День народження додому на щиті. Ти Герой для нас усіх, але навіщо мені він, якщо я тебе більше ніколи не обійму, ніколи не будемо сміятися та говорити до ранку, і хто мені тепер скаже : «мала, я тебе люблю, дякую, що ти у мене є…..Ти казав, ти все мені сказав, як ти хочеш….
Ти казав, що ти не піднімеш зброї і не станеш на коліна перед ворогом, який хоче знищити наш народ, так усе і сталося! Ти не опустив зброю, ти не став на коліна. Ти був патріотом своєї країни і ти гордо про це говорив! Заради вас я там, заради того щоб ви жили.
– Яна, що я бачив за свої 21 рік…. служба в армії, три місяці гражданки і ось 8 березня 2022 рік і я на нулю в Сєвєродонецьку….
– Витягнув 15 тіл побратимів, щоб вони не лежали на полі бою, бо я б так не хотів….
– я не можу бути тут, совість мучить….
– вийшов з Сєверодонецька…. Я живий….я чекала того повідомлення згризавши лікті….
Я живий, Бог мене зберіг вийшовши вдруге з Пісків.
Поранення мінне, посічені ноги …..але ти повертаєшся до своїх побратимів, отримуєш молодшого сержанта….
– Не знаю чи втретє вдасться …….»
Автор статті Іглінтович В. В.
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
