Це не просто людина, син, брат, чоловік, батько, це воїн, Герой, який віддав своє життя за волю і незалежність України. Важка куля обірвала життя світлої, позитивної, життєрадісної людини.
Народився Майструк Іван Іванович 10 лютого 1992 року в селі Пірванче Горохівського району Волинської області в простій селянській сім’ї. Мама Жанна Вікторівна, 29.10.1974 р.н., працювала фельдшером у сільському ФАПі. З теплотою і ніжністю згадує вона дитячі роки свого первістка. Він був дуже добрим, любив тварин. «Одного разу, – згадує мама, – він пішов з братом Романом в ліс по гриби. Взяли з собою собаку, яка любила лазити в нори. А тут почався дощ, змокли добре, але забрали собаку і тоді повернулися додому. » Тато Майструк Іван Ананійович, 03.01.1970 р.н., працював водієм в колгоспі «Дружба», пізніше в ФГ «Карнацький», водієм пересувного відділення АТ «Укрпошта» Волинського регіону. Батько говорить, що немає більшого горя, ніж хоронити свою дитину. «Важко згадувати ці страшні дні, тижні, місяці чекання і надії, що син все-таки живий… Адже він мав такі плани на майбутнє! Хотів жити в селі, вирощувати хліб, тішитися синами»,- говорить батько.
Іванко був дуже хорошим братом. Брат Роман, 29.02.1995 р.н., закінчив музичну школу, потім Луцький педагогічний коледж. Каже, що в них було насичене, щасливе дитинство, бо росли у великій сім’ї. Їх завжди супроводжували мудрі батьківські поради, матусина любов, дідусева наука, бабусина ласка. Роман розповідає, що Іванко дуже любив готувати їжу, вмів оформляти святкові столи. Після того, як пішов з татом працювати водієм – експедитором в ФГ «Карнацький», з’явилася мрія відкрити власну міні – пекарню. Але не сталося, як гадалося… Почалася війна.
Наймолодший брат Ілля, 31.07.2006 р.н., з ніжністю згадує роки дитинства. Всі три брати жили дружно, допомагали один одному. «Іванко був на 13 років старший, він мені був і за батька,- згадує Ілля. Ніколи не лишав в біді. Одного разу врятував від собаки, який міг мене малого загризти». Ілля розповідає, що Іванко був завжди веселий, в нього була особлива усмішка і сміх, які запам’яталися назавжди. А ще він був хорошим батьком, безмежно любив своїх синів, грався з ними.
Дідусь Майструк Ананій Якович, 11.02.1938 р.н., все життя працював механізатором в колгоспі «Дружба», співав в церковному хорі. Бабуся Галина Іванівна, 07.07.1946 р.н., працювала дояркою. Зі сльозами на очах 78-річна бабуся згадує дитячі роки Іванка. Його вона називала ще Янком. Це був дуже спокійний, слухняний хлопчик, але часто хворів, мав хронічний бронхіт з астматичним компонентом. Іванко мріяв стати фермером, мати багато землі, обробляти її. Любив техніку. Мабуть, ця любов передалася від дідуся, досвідченого механізатора.
Дружина Ірина Володимирівна, 07.04.1994 р.н., народилася в селі Підбереззя Горохівського району Волинської області. Закінчила Підберезівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. Працювала листоношею та продавцем.
Діти: Артем, 03.08.2012 р.н., Максим 16.07.2016 р.н., навчаються в Пірванченській гімназії Горохівської МР.
В 2007 році Майструк Іван Іванович закінчив місцеву Пірванченську загальноосвітню школу І-ІІ ст. Пішов навчатися в Сокальське ПТУ на кухаря, бо дуже любив готувати, випікати смаколики. Але щось пішло не так, і продовжив навчання в Печихвостівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст., яку закінчив у 2009 році.
12 квітня 2010 року Майструк І. І. був призваний на військову службу у Збройні Сили України. Був на навчанні в м. Золочів. 28.05.2010 року прийняв присягу на вірність Україні. Строкову службу проходив в м. Сімферополь, в Криму.
12 квітня 2011 року був звільнений з військової служби (демобілізований у запас). На той час вже мав звання молодшого сержанта. Потім працював разом з батьком водієм – експедитором в ФГ «Карнацький» с. Холонів.
Одружився 20 травня 2012 року. А коли розпочалася війна, 18.03.2014 року, Іван Майструк був призваний у Збройні Сили України по мобілізації у військову частину пп В 0116 до складу Сил, що залучалися та брали участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Був в м. Дебальцево. Мама Жанна Вікторівна згадує: «Тоді судилося вижити Іванкові. Він був демобілізований в грудні, а в січні 2015 року був Дебальцівський котел.»
11 травня 2015 року був звільнений в запас. Молодший сержант Майструк І.І. був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції» 17 лютого 2016 року №53/2016.
До повномасштабного вторгнення Іван їздив на роботу за кордон, а пізніше працював водієм пересувного відділення АТ «Укрпошта» Волинського регіону. Разом з дружиною Іриною виховували двох синочків: Артема і Максима. Після смерті дідуся, перейшли жити до бабусі, піклуватися про неї.
Після повномасштабного вторгнення, 24.01.2023 року, був призваний у Збройні Сили України у військову частину А 4447 Збройних Сил України. Мама Жанна Вікторівна згадує: «Ще після повернення з АТО, Іванко хотів іти добровольцем знову. А в січні 2023 року пішов сам, хоча і мав бронь. Він за станом здоров’я міг не йти воювати, бо мав астму. Дуже рвався, казав, що треба захищати нас усіх.»
Майструк Іван проходив військову службу у складі військової частини на посаді командира бойової машини – командира 2-го механізованого відділення 4 роти, 33-тьої окремої гірсько-штурмової бригади. Спочатку три місяці був на навчаннях, бойовій підготовці в м. Мукачево. Потім проходив службу на Запорізькому напрямку в м. Роботино, с. Мала Токмачка.
8 червня 2023 року отримав перше поранення в голову. Дружина Ірина згадує: «О 5 год. ранку його забрали з поля бою в міську лікарню №2 м. Запоріжжя. На реабілітацію додому не хотів їхати, казав, що повністю здоровий, а там залишилися побратими.»
29 червня 2023 року Іванко, як його ніжно називали вдома, або «Згущонка» (його позивний) не повернувся із завдання. Син Артем, семикласник, згадує свого тата: «Мій тато дуже любив солодощі і згущонку. Він навіть вибрав собі позивний «Згущонка.»» Не можна без сліз і болю дивитися на тих дітей, які залишилися без батька. Артем розповідає про тата, як мама його шукала, як впізнавали. А Максимко, третьокласник, більше мовчить.
І ось сім’я отримує страшну звістку: «Захищаючи Україну, молодший сержант Майструк І.І. вважається безвісти зниклим з 29 червня 2023 року після виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботино Запорізької області. Життя воїна обірвалося на 31-му році життя. Для родини настали чорні дні. Надія до останнього не залишала рідних, що Іванко ще живий. Батьки і дружина вели пошуки. Мама згадує: «На військкоматі в м. Горохів допомогли зв’язатися з частиною. Дізналася, що син дійсно зниклий безвісти, почала пошуки. Подала документи в Червоний Хрест, в пошукові групи, волонтерам.» Дружина Ірина каже: «Я шукала скрізь: Червоний Хрест, зниклі безвісти, волонтери. Багато допомогли побратими. Було там і багато брехні з боку командирів. Випадково в Телеграм-каналі натрапила на допис (перечитувала кожен день всі канали), що була зачистка з поля бою біля м. Роботино і всіх загиблих відправили 17 листопада 2023 року о 19.30 год в морг м. Запоріжжя. Лежав там аж до 24 січня 2024 року (більше двох місяців). Чому ніхто не давав знати, не робили ДНК-тести? Сама натрапила на фотографії, бо не сиділа і не мовчала. Потім зв’язалася з командирами 33-ої бригади і за шевроном «Згущонка», за одягом, футболками впізнала свого коханого Іванка. Багато допомогли побратими, бо були непорозуміння з документами. Вони і зараз дзвонять і приїжджають на могилу. Це хлопці з Володимира і Хмельницького.»
Мама згадує, що впізнала по зубах (були нерівні, вдавлені в середину) та по особистих речах. Боже, не доведи Господи бачити свою дитину в такому стані. Серце матері розривається від болю.
Підтверджено загибель молодшого сержанта Майструка І.І. було 24 січня 2024 року. Місце смерті – м. Роботино Запорізької області.
28 січня 2024 року об 11.00 год кортеж із тілом загиблого Героя Майструка І.І. зустрічали біля каплиці м. Горохів. Біля Символічного Хреста «Борцям за волю та незалежність України» відбулась заупокійна літія. Горохівська громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі. Сотні людей прийшли провести Героя в останню дорогу. Траурна процесія прямувала центром міста. Серце стискалося від болю, коли на площі вишикувалися всі автомобілі пересувного відділення АТ «Укрпошта» і водії одночасно подали безперервний сигнал. Так колеги по роботі висловили свій біль і співчуття рідним і близьким, розділили тяжке горе втрати, віддали останню шану своєму колезі по роботі.
При в’їзді в с. Пірванче, Героя зустрічали односельчани, жителі навколишніх сіл живим коридором, стоячи на колінах. Дорога була встелена квітами. Це був перший похорон воїна – Героя в нашому селі. Траурна процесія попрямувала до домівки загиблого Героя. Він любив життя, свою родину, дружину, дітей, мав багато друзів. Він був надзвичайно працьовитим, добрим, людяним, вірив у Перемогу та робив все для її наближення. Почорніла від горя мама, плаче тато, синочки Артем та Максим, ридає дружина і старенька бабуся.
Далі траурний кортеж прямує до місцевого храму, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, де відбувся чин похорону. Прийшли попрощатися з Героєм Майструком І.І. не тільки рідні, а й односельчани, друзі, знайомі, бойові побратими, представники влади. Прапор України був вручений дружині Ірині.
Поховано Героя на місцевому кладовищі 28.01.2024 року. Пам’ять про нього залишиться назавжди у наших серцях.
Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
Спогади про воїна
Важка куля обірвала життя світлої, позитивної, життєрадісної людини. Звичайно, в усіх нас був шок від страшної звістки, що пропав безвісти Янко.
Я навчала його в молодших класах. Він був тихим, скромним, боязливим хлопчиком. Уважно слухав пояснення, несміло піднімав руку. Але вже згодом, коли ставав старшим мав багато друзів. Янко був напрочуд щирим, добрим, веселим, врівноваженим. Він ніколи не міг ображатися, бо сам ніколи нікого не ображав.
Цей хлопчина був завжди привітним, подільчивим, завдяки цьому його цінували учні з якими він вчився.
Я завжди дякувала мамі за виховання сина.
А коли зустріла Іванка після перебування його в зоні АТО, то це вже був дійсно дорослий чоловік, який по-іншому цінує життя, по-іншому дивиться на світ, в якому було видно порив до справедливості, до добра.
Дуже сумно й боляче, що шкільною сім’єю ховаємо такого світлого хлопчика, яким був Янко. Дуже шкода, що так швидко закінчився його земний шлях.
Валентина Василівна Свідерська, перша вчителька.
Словами не можна передати весь біль і печаль. Іванко був щирим, добрим, спокійним учнем. Мав багато друзів. З друзями був відкритим, щирим, простим. Завжди веселий, доброзичливий. Таким світлим, мудрим і працьовитим залишився в дорослому житті. Став гарним чоловіком і батьком, який захищав свою сім’ю і Україну, вірним другом, який завжди прийде на допомогу.
Але клята війна зупинила його земний шлях, забрала від батьків, дружини, дітей. Не можна знайти слів, щоб передати цю втрату.
Хоча Іванко пішов в засвіти молодий, проте залишив після себе гарний слід: двох синів, добрі справи, виконаний обов’язок перед Батьківщиною, який гідний найвищої нагороди.
Світла пам’ять Герою.
Марія Зіновіївна Пушкаренко, класний керівник
Надзвичайно важкою звісткою до нас прийшла новина про зникнення Іванка 29 червня 2023 року. Усі ми вірили до останього, що він живий і повернеться додому. Проте не судилося… На жаль…
Так важко усвідомлювати, що його вже немає. Мимоволі у пам’яті спливають роки: і в цих згадках Ванька добрий, хороший хлопець, який завжди йшов на допомогу. Звичайно, був і розбишакуватий, як і більшість підлітків, проте не було в цих витівках злості чи підлості. Не пам’ятаю, щоб у нього був поганий настрій, завжди зустрічав із посмішкою на обличчі і навіть після закінчення школи, хоч не спілкувались дуже часто, кожна зустріч була теплою і приємною.
Ванька (саме так ми його називали) першим із нас одружився і запросив нас усіх на своє весілля, так само першим відійшов у вічність. І зробив це героїчно, захищаючи Україну, і кожного з нас. За це йому вічна шана і вічна пам’ять!
Герої не вмирають, просто поряд йти перестають!
Мар’яна Гандзюк, однокласниця.
Матеріали підготувала Вольчинська Людмила Василівна, вчитель зарубіжної літератури
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
