Одним із захисників України, чий життєпис потребує уваги, є Коцюбинський Олександр Петрович.
Народився майбутній герой 7 листопада 1995 року в селі Крижова Горохівського району Волинської області.
Мати – Людмила Михайлівна Тимощук (1957 р. н.) – працювала вчителем математики, протягом багатьох років була директором Охлопівської загальноосвітньої школи. На жаль, в листопаді 2018 року її життя трагічно обірвалося.
Батько – Петро Олександрович Коцюбинський (1959 р. н.) – працював заступником керуючого відділком с. Охлопів, пізніше – бригадиром тракторної бригади селянської спілки «Хлібороб». Після розпаду колгоспів перебував на заробітках за кордоном. Зараз пенсіонер.
З дитинства Сашко ріс розумним, допитливим хлопчиком.
Свою шкільну дорогу розпочав в Охлопівській загальноосвітній школі, коли 1 вересня 2002 року пішов до 1 класу.
У 2011 році Олександр закінчив школу і вступив до Горохівського коледжу ЛНАУ на спеціальність «Бухгалтерський облік», який закінчив у 2014 році.
Після закінчення коледжу Олександр не зупинився на досягнутому і вирішив здобувати вищу освіту. Він навчався у Львівському національному аграрному університеті на економічному факультеті, який закінчив з відзнакою у лютому 2018 року, отримав спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування».
З 12 квітня 2018 року по 11 квітня 2019 року – служив в Збройних Силах України.
У грудні 2019 року закінчив Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони і здобув професію «Охоронник».
З 1 серпня 2021 року проходив службу в Управлінні поліції охорони у Львівській області.
У важливий переломний момент історії рідної держави Олександр не залишився осторонь. З перших днів повномасштабного нападу росії на Україну, відправився добровольцем захищати незалежність, свободу та територіальну цілісність Батьківщини. Був командиром відділення окремого добровольчого полку спеціального призначення «Азов». Мав позивний «Ордер».
В Олександра була наречена. Після закінчення війни він мріяв одружитися, будував плани на майбутнє. Але, на жаль, їм не судилося здійснитися…
29 травня 2022 року поблизу села Темирівка, Пологівського району Запорізької області розвідувальна група, в якій знаходився Олександр, потрапила під сильний мінометний обстріл. Наш захисник витягував з поля бою пораненого побратима, міна потрапила в позицію, куди він повернувся. Олександр отримав травми, не сумісні з життям.
Похоронили героя 4 червня 2022 року в селі Квасів.
Указом Президента України №864 від 12 грудня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Коцюбинського Олександра Петровича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
7 листопада 2022 року в Охлопівській гімназії урочисто відкрито й освячено пам’ятну дошку на честь Олександра Коцюбинського.
Спогади Плесканки Катерини Анатоліївни, вчительки початкових класів:
«Сашко дуже виділявся серед інших дітей. Він був дуже поміркованим, завжди стриманим, але разом з тим надзвичайно ініціативним і винахідливим, сумлінним і відповідальним, мав гарну пам’ять. Завжди цікавився історією села, держави. Говорив, що в майбутньому стане істориком, археологом. Завжди був в центрі шкільних подій: приймав участь в усіх можливих змаганнях, конкурсах, квестах.»
Пішов у засвіти… Не дочекавшись весни,
Ще зовсім молодим солдатом.
Та в пам’яті залишаться сліди,
Коли ти бігав. Ще маленьким біля хати.
Ридає мати, серце рветься із грудей.
У ті тяжкі і болісні години.
Повірити не може в те вона,
Що у труні лежить її дитина.
Змарніле личко і німі уста,
Лежить спокійно тіло в домовині.
Не знала, що проклята та війна
Забрала найдорожче – її сина.
Вже з вирію вертають журавлі,
А небо плаче і нема зупину.
Не вернуться додому хлопці ті,
Які життя віддали за вкраїну.
Чому так рано він загинув молодим?
А відповідь лиш Бог нам може дати.
На небі Боже військо не одне,
Ще зовсім юні й молоді солдати.
Із висоти на землю дивляться вони,
Напевно хочуть щось нам підказати.
У молитвах своїх пообіцяєм їм,
Що не здамося, будем до кінця стояти.
Не плач матусю, я життя віддав
За волю поколінь, яким ще жити.
На полі бою я не відступив,
Щоб вільно по своїй землі ви всі могли ходити.
Бо ця земля належить тільки нам,
Та ворога нога сюди ступила.
Я до останнього її обороняв.
Ворожа куля так прицільно мене вбила.
Я не один такий, а нас багато є,
Зі мною мої рідні побратими.
З небес оберігати будемо ми вас.
Ми ангелами стали, між всіма святими.
Коли усе розквітне рясно на землі,
І зацвіте у лузі червона калина,
Я знаю те, що встане із колін
Наша квітуча рідна Україна.
І защебече соловейко у саду,
Заколоситься в полі золота пшениця,
Зрадіють наші душі у раю,
Пташками прилетять на рідну землю подивиться.
Хтось прилетить до рідних діточок,
Яких так не хотілось покидати,
А хтось постукає в віконечко своє,
Де кожен день чекає сина мати.
Уклінно ми подякуємо їм,
Усім синам і дочкам, що життя віддали.
У дні скорботні, пам’ятні, святі,
Що душі їхні в небі зірочками засіяли.
Червень 2022
Автор: Ірина Рибчук
Автори:
Поліщук Іванна Миколаївна – педагог-організатор Охлопівської гімназії;
Дохнюк Тетяна Зіновіївна – директор, вчитель української мови та літератури Охлопівської гімназії.
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
На фото портрет Олександра, написаний випускницею Охлопівської гімназії Дариною Гав’янець, серпень 2022
