І знову біль, і знову втрата…
Наша громада схилила голови у глибокій скорботі. Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися в селі, щоб провести в останню путь свого земляка, односельчанина, військовослужбовця ЗСУ – Кравчука Сергія Євгеновича.
Сергій Євгенович Кравчук народився 24 квітня 1974 року в селі Пірванче Горохівського району Волинської області. Батьки Сергія: тато – Євген Володимирович і мама – Євгенія Василівна – це прості трудівники,які, окрім чималого господарства, усе життя пропрацювали. Тато – у Горохівському автодорі сторожем, а мама – прибиральницею у Пірванченській школі. У Сергія залишилися старші брати – Леонід і Юрій. Батьки старалися, щоб їхні діти були працьовитими і вихованими.
Дитинство хлопця проходило в рідному селі Пірванче. У 1981 році Сергій пішов у перший клас. Його першою вчителькою була Бондар Г. О., якої, на жаль, уже немає в живих. Але багато вчителів згадують про Сергія Кравчука тільки хороше.
Ось що розповідає про свого вихованця вчителька української мови та літератури – Бондар Л. М.: «Він був добрим, старанним учнем, завжди виконував домашні завдання. Відповідальний, чуйний, мав багато друзів, понад усе любив спорт. У мене защеміло серце від страшної звістки, бо дуже добре знала Сергія. Він був хорошим другом мого сина Олега. У моїй пам’яті хлопець назавжди залишиться веселим, життєрадісним, привітним. Дуже сумно і боляче, що ховаємо свого учня…»
Стискається серце від жалю, коли дивишся на цю стареньку, згорьовану жінку, яка з материнською любов’ю і ніжним трепетом розповідає про дитячі роки свого сина. «Сергій був хорошою дитиною. Як усі хлопчаки любив ганяти на велосипеді, грати у футбол і проводити вільний час з друзями. Ще з малих літ охоче допомагав нам по господарству. На літніх канікулах пас колгоспну худобу, а вдома годував кроликів, курей, свиней. Дуже радів, коли йому дали коня, щоб пасти корів. Він був уважним до нас, ніколи ми з ним не мали клопоту.»
Після закінчення Пірванченської школи, Сергій пішов навчатися в Берестечківське ПТУ на тракториста. Хлопець дуже любив техніку, працю на землі, тому довго не вагався,куди піти вчитися та яку професію обрати.
У 1992 році був призваний до лав Української армії, де був водієм-механіком. Служба проходила у військовій частині міста Яворова Львівської області. Після звільнення з військової служби почав працювати на різних роботах у місті Горохові. Він був трактористом на підприємстві «Енергія» та малому приватному підприємстві «Дока-Хліб» .
У 1994 році одружився. Дружиною стала місцева дівчина – красуня – Наталя. Були ще зовсім молодими, але вже мріяли про власний дім. Через кілька років їхня мрія здійснилася. Сергій разом із дружиною та з допомогою родини збудували великий красивий будинок . Справжньою потіхою для чоловіка стало народження двох діточок – сина Василя і дочки Мар’яни. І хоча з часом доля розвела його з дружиною по різні береги, та вони зберегли теплі стосунки. Діти охоче навідувалися до батька, а той теж був завжди радий їм. Допомагав чим міг, цікавився їхнім життям. Василь і Мар’яна стали дорослими, створили свої сім’ї, потішили тата онуками. Від батька і рідних дядьків син Василь успадкував працьовитість і любов до землі. Дочка Мар’яна стала хорошою дружиною і мамою двох дітей.
У 2006 одружився вдруге. У дружини Галини був чотирирічний син – Назар . Чоловік довго не вагався і усиновив хлопчика. Всю свою любов він віддав, щоб Назар виріс хорошою людиною. Згодом у них народилося ще двоє дітей: син Дмитро й дочка Анастасія. Дмитро навчається в Луцькому технічному коледжі, Анастасія – учениця 8 класу Пірванченської гімназії. Сергій дуже пишався своїми синами і дочками.
За словами дружини, у Сергія були золоті руки, тому що ніколи не сидів без роботи. Він завжди був у клопотах. Чоловік придбав сільськогосподарську техніку для обробітку землі: трактори Т-150, Т-70, МТЗ-80, автомобіль ЗІЛ, комбайн. Він вирішив стати фермером. І ось у 2003 році, узявши 20 га землі, створив фермерське господарство «СФГ С. Є. Кравчука».
«Мій чоловік, – згадує Галина, – був хорошою людиною. Завжди чуйний, турботливий, сильний, працьовитий. Був коханим чоловіком, люблячим татом, хорошим сином і братом, для товаришів – справжнім другом».
З любов’ю і трепетом розповідає про свого батька донька – Анастасія. «Мій тато був найкращим. Трішки строгим, але добрим. Тато любив життя, працю, природу, риболовлю. Був завжди турботливим, любив маму і нас».
Не стало мужнього батьківського плеча у двох ще юних дітей. Нічим не загоїти рани дружини, яка втратила люблячого чоловіка, а через декілька місяців і сина Назара, який, як і батько, ціною власного життя здійснили найбільший подвиг справжніх чоловіків – віддали своє життя за цілісність і незалежність України.
Сергієві тільки б жити, працювати, радіти своїм дітям і онукам. Але кривава війна росії з Україною змінила його життя та життя всієї родини.
9 лютого 2024 року Кравчук С. Є. був призваний на військову службу по мобілізації як солдат. З 10 лютого 2024 року солдат Кравчук С. Є. перебував на військовій службі за призовом по мобілізації у військовій частині А 4152. 18 квітня 2024 року йому дають припис прибуття до 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців в район виконання завдання.
Дружина Галина розповіла про те, що побратим, який був разом із Сергієм у той день, коли він загинув сказав таке: «Ми прибули на позицію поблизу села Водяне Покровського району Донецької області, коли ще було більш-менш тихо. Та через деякий час почався страшний артилерійський обстріл. Відпрацювавши, ми заховалися в окопи, а коли бій закінчився, Сергія знайшли вбитим. У цей день він ще одержав нову військову форму, у якій і загинув». Життя солдата обірвалося на 51-ому році.
3 липня сім’я одержала повідомлення про загибель Сергія. Той день, 3 липня 2024 року, став для його сім’ї, родини найчорнішим.
Він боронив нашу Батьківщину від російських окупантів та повернувся до рідного дому «На щиті».
Траурний кортеж із загиблим Героєм зустріли біля Символічного Хреста – пам’ятника «Борцям за волю та незалежність України», де відбулася панахида. Біля труни стояв Назар, старший сержант спецрозділу «Омега» Національної гвардії України, який приїхав на похорон батька. Із сумом та болем він говорив про свого турботливого, роботящого, люблячого татка. По тому, траурний кортеж із загиблим попрямував до домівки та храму в с. Пірванче, де відбувся чин поховання. Провести Героя в останню дорогу зібралися рідні, друзі, знайомі, бойові побратими та жителі громади.
Воїна – захисника зустрічали живим коридором шани, покладаючи квіти перед автомобілем з домовиною Героя-односельчанина.
Важко знайти слова втіхи для старенької мами, дружини, дітей, братів. Неможливо загоїти біль та гіркоту утрати рідної людини. Та нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті людській!
Сергій, як білий Ангел, тепер захищатиме з небес дружину, дітей та онуків…
Мельничук Світлана Василівна вчителька української мови та літератури Пірванченська гімназія
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
