29 серпня 1985 року у Херсонській області Іванівського району села Українське в родині Миколи та Ірини Міцевських народився другий син Дмитро. Згодом родина переїхала у м. Горохів.
Батько, Микола Миколайович, був ліквідатором аварії на Чорнобильській АС. Помер у молодому віці, коли молодшому синові було лише 8 років. Мати, Ірина Веніамінівна, залишилася з двома синами. Мама, докладаючи всіх зусиль, підіймала дітей на ноги: дала освіту, виховала справжніх чоловіків, готових захищати свій дім, свою родину, свою рідну Україну.
Дмитро закінчив Іваничівську загальноосвітню допоміжну школу-інтернат. Навчаючись у школі був надзвичайно стриманий і самостійний, не піддавався чужому впливу, завжди відстоював свою точку зору. Користувався повагою серед однокласників, мав багато друзів.
У 2003 році отримав професію столяра VI розряду.
Хлопець був дуже працьовитий. Мав «золоті руки» і щире серце. Допомагав усім, хто до нього звертався. Дмитро найкраще умів працювати з деревом. Умів не лише вмонтувати вікна чи двері, а й виготовити красивий та якісний виріб. Допомагав усім сусідам. Кожен, хто погляне на своє обійстя, побачить те, до чого доклав своїх рук Дмитро і згадає його добрим словом та щирою молитвою.
Працював столяром на різних підприємствах.
На превеликий жаль, не створив сім’ї.
У Дмитра є старший брат Віталій, який брав участь в АТО-ООС з 2016 року та був мобілізований з перших днів повномасштабного вторгнення росії. На вересень 2024 року продовжує військову службу у 63-й окремій механізованій бригаді 107 батальйону, захищаючи незалежність і державний суверенітет нашої держави.
Справжній патріот повинен мати активну життєву позицію, своїми справами та способом життя сприяти якісним змінам ситуації в країні на краще. Таким був Міцевський Дмитро.
Був призваний на службу 14 травня 2024 року, служив у 80-й Галицькій десантно-штурмовій бригаді навідником, сумлінно виконував бойові завдання із захисту країни.
На жаль, ворог обірвав молоде життя. Загинув 30 липня 2024 року при виконанні бойового завдання у Сумській області Охтирського району в селі Климентово. Йому було 39 років.
Дмитро був чудовою людиною, його завжди поважали і цінували. Він залишив у пам’яті людей багато світлих і теплих спогадів.
Похований у м. Горохові.
Вічна та світла пам’ять герою! Герої не вмирають.
Наша землячка Інна Яцюра присвятила Дмитрові вірш.
Осиротіла рідна хата,
Яку з любов’ю захищав.
Посеред літа, в чорну темінь,
Згубила Воїна орда.
Натури тихої й усмішка…
Лихого слова не сказав.
Простий Хлопчина у родині,
Він майстровиті руки мав.
Незгоєні навіки рани.
Погасла Зірка молода.
Кричить, волає слізно Мама,
Як бідна пташка над орлям.
Потухли зорі й місяць плакав,
Тихенько у віконце зазира.
І знову в чисте лине Небо,
Душа, що жила неспроста.
Автори: Тетяна Віталіївна Кульган, вчитель української мови та літератури, Ольга Василівна Клачук, вчитель польської мови Горохівського ліцею №1 імені Івана Яковича Франка
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради