Народився 5 липня 1992 року у селі Холонів Горохівського району Волинської області.
Батько: Чирук Сергій Сергійович, 15 травня 1971 р.н., військовий ЗСУ
Мати : Дубик Тетяна Анатоліївна, 19 квітня 1974 р.н., працює на заводі компанії ТОВ «Кромберг і Шуберт Україна»
Дружина :Чирук Мар’яна Василівна, 14.10.1990 р.н., тимчасово не працює.
Діти: Чирук Костянтин Олександрович, 28.02.2014 р.н., учень 5 класу Холонівської гімназії;
Чирук Дем’ян Олександрович, 12.03.2017 р.н., учень 2 класу Холонівської гімназії.
Дитинство пройшло у рідному селі Холонів.
Ріс допитливим, добрим та чуйним хлопчиком. Цікавився технікою, телефонами та комп’ютерами. Пробував ще дитиною їх ремонтувати. Любив рибалити , цікавився полюванням.
Спогад рідної сестри Вікторії Антонюк:
«Ми завжди памʼятаємо Сашу добрим та усміхненим .
Активним та завжди життєрадісним , таким він для нас і залишився !
Для мами люблячим сином, хорошим братом та захисником, яким ми завжди гордилися ,а для хлопчиків найкращим татом!
У Саши завжди були якісь плани, він завжди прагнув до більшого, завжди йшов до своїх цілей!
Любимо, памʼятаємо і ніколи не забудемо.
Наш добрий Саша!»
З 1998 по 2007 рік навчався в Холонівській загальноосвітній школі І -ІІ ступеня. Уже тоді в його характері почали формуватися справжні чоловічі якості: відповідальність, чесність, принциповість. А ще Сашко був дуже добрим, щирим, життєрадісним та цілеспрямованим.
Спогад першої вчительки Нечипорук Н. В. :
«Сашко, Сашунчик, Саша… так ми його всі називали.
Старанний, його зошити були взірцем для інших. Галантний… завжди захищав дівчат. Його щира посмішка дарувала спокій, а лагідне слово зігрівало душу. Він був організатором всіх добрих справ у класі. Любив спорт, з повагою ставився до вчителів, завжди був у русі, спішив допомогти, підвезти, поговорити… і завжди з щирою посмішкою на обличчі .
Гідність, повага, любов, самопожертва – цими людськими якостями він володів досконало.»
Спогад вчительки початкових класів Макарук Я. Р. :
«Сашко, навчаючись у початкових класах, був дуже відповідальним, мав гарні успіхи. Завжди досконало виконував свої доручення, був не по вікові серйозний, дуже чуйний та вихований хлопчик. Дружив з усіма дітьми. Умів розповідати цікаві історії, аналізуючи те, про що розповідав, завжди робив мудрі висновки. Любив дарувати радість. Був надзвичайно розсудливим. Спокійний та врівноважений – таким пам’ятаю свого улюбленого учня. На зустріч випускників у 2012 році, яку було організовано у школі, Саша, звісно ж, прийшов. Він тоді подарував нам стільки позитиву!
Молодий, красивий , закоханий у життя!.. Завжди уважним поглядом вдивлявся, коли просто випадково зустрічались, любив поспілкуватись на життєві теми. Теплими та приємними були такі зустрічі…»
Спогад однокласниці Ірини Данилюк:
«З такою дитячою допитливість, та зосередженістю, такими не дитячими поглядами на життя, з щирою усмішкою, добрим і відкритим серцем назавжди запам’ятався нам Сашко зі школи. Наш “Малий”(через його низенький ріст)ми називали його так в класі.
Ми разом проводили шкільні вечори, в останні дні навчального року обливались водою, співали пісень, та бігали коридорами рідної школи і були такі щасливі.
Сашко був дуже світлою людиною, яких дуже мало.
А тепер в очах наша остання зустріч…дорога додому…дорога ціною життя…
Спи спокійно друже, наш найкращий однокласник, наш “Малий”….»
Після закінчення Горохівського коледжу ЛНАУ з 2011р. по 2022р працював продавцем-консультантом у відділі комп’ютерної техніки у магазині “Комфорт” м. Горохів.
Він жив для людей, бо завжди ніс тепло душі в своїх очах і дарував його кожному, з ким зустрічався. Він жив для своєї родини –синів, дружини, батьків, сестричок, дідусів та бабусь, бо усім їм, найріднішим, дарував опіку, захист та безмежну любов.
Тому й з перших днів російського вторгнення в Україну, а саме з 25.02.2022р Олександр добровільно став до лав територіальної оборони м.Горохів, звідки був призваний до ЗСУ.
Старший стрілець-оператор механізованого взводу 118 ОМБр.
Останній свій бій прийняв 19 вересня 2023 року за населений пункт Роботине у Запорізькій області.
Спогад побратима Івана Маціюка:
«Брат “Ворон”, за час війни став мені одним з найрідніших людей. Його щирість, розум, відвага та доброта відгукувались кожному хто був з ним знайомий…Виділити один спогад майже неможливо, тому що кожен день проведений з цією людиною як окрема книга… Але зараз я більш менш спокійно готовий розповісти про останню “роботу”(як ми назвали бойові завдання) Сашка…
Це було 17.09.23р у посадках, поблизу населеного пункту Роботине. Ми декількома групами дістались заданих нам позицій. На момент заходження на позиції ми були у різних групах та на різних позиціях, але під час виконання завдання мені прийшов наказ передислокуватися на позиції де знаходився Сашко ,ще декілька наших побратимів та декілька бійців з іншої бригади…Це були позиції які облаштовувались з самого початку, тобто копались ямки для хоч якось укриття… під інтенсивними обстрілами мінометів та артилерії це дуже ускладнювало роботу по облаштуванні, але якось з усім справлялися… Щільність обстрілу наростала і декілька наших хлопців було поранено… У хаосі стрілянини і поганої взаємодії між підрозділами та бригадами важко було виходити на зв’язок по рації і ще важче знайти старшого по званню або ж відповідального за ту чи іншу групу, Сашко моментально ,згрупувавшись, взяв керівництво на себе. Першочергово він виріши,в що потрібно провести евакуацію найважчих поранених… Коли стало на декілька хвилин тихіше, він відправив мене на позиції позаду, щоб трішки відновитися так як я частково був дезорієнтований та приголомшений від вибухової хвилі (контузія простими словами)… Через декілька годин наші позиції, тобто позиція на яких був брат Ворон, було атаковано ворожим штурмом з важкою технікою, ми з побратимами вирішили піти на підтримку і по стежці зустріли Сашка, який зумів врятувати та вивести п’ятеро людей з різних бригад, нажаль,тоді багато загинуло… В хаосі битви ми майже не володіли інформацією, що робиться довкола, і нас разом з бійцями інших бригад, разом з пораненими, залишалось біля 20-ти людей… Ворон та брат Лука(наш побратим, керівник іншої групи) швидко, згрупувавшись, взяли ситуацію під свій контроль, мотивували побратимів та організувавши кругову оборону закріпились на позиції… так на ніч 18.09.23 ми налагодили чергування та відпочинок. Під безперервними обстрілами, ми відправляли на евакуацію все нових бійців, і при потребі змінювали позиції,(щоб не прилетіло)…і близько вечора нам прийшла інформації про просування лівим флангом групи кацапів… Ми з братом Вороном і братом Лукою, трійкою вирішили маневрувати та знешкодити ворога… Момент фантастичної взаємодії трьох людей, які майже між собою не розмовляючи, працювали як спецназ. Але ми були дезінформовані, тому що це була група евакуації нашої бригади…і якби не кмітливість брата Ворона, який запідозривши щось не те, вистрілив декілька куль вгору і крикнув зупинитись, могло бути непоправне, але за декілька хвилин ми отримали підтвердження, що це наші бійці і допомогли їм забрати поранених та загиблих…
Я не знаю як він все відчував, та це було щось неймовірне… у ніч 19.09.23 він теж відчув щось неладне, будучи взагалі на себе не схожим…Я переконував і його, і себе що все буде добре, та я помилявся…
Будучи в метрах десяти в іншій ямці, я відчув дуже близький та потужний приліт…почувши крики Луки, я почав питатись хто як, та у вухах пищало і якщо навіть хтось відповідав, то було незрозуміло. Коли Лука почав повзти на евакуацію, його підхопив один з бійців і став допомагати, я ж одразу побіг до Ворона ,та, на превеликий жаль травми були не сумісні з життям, брат Ворон на щиті…
Зараз важко сказати навіть приблизну цифру людей, яких Сашко врятував, а тих, кому допоміг, взагалі не злічити. Одне можу сказати з впевненістю: кожен, хто його знав, мав чітке усвідомлення, що це один з найкращих воїнів та синів нашої держави! Він завжди був готовий йти і йшов на допомогу, навіть тоді, коли цього робити не можна було. Так одного разу він повертався під обстрілом по мій гранатомет, який я загубив, а я біг за ним, щоб допомогти комусь на евакуації…так під обстрілом танку і граду він прибігав до нас, бо хвилювався чи всі цілі…»
Спогад побратима Романа Юхимчука:
«Саша, Ворон, був один з мотиваторів ,котрий говорив, що потрібно визволяти свою землю, виганяти ворога, бо якщо не ми – то хто… На той час, а це не тільки 2022 рік а й 2023 – рік контрнаступу на Запоріжжі, Ворон був одним з перших технологічно розвинутих бійців. Він уже здійснював розвідку Мавіком, дроном.
Не тільки сім’я ,родина , друзі, а й ,вцілому, країна та ЗСУ втратили вірного й розумного воїна. Адже зараз війна дронів та артилерії ,війна технологій, розуму. Якраз ці риси притаманні найбільше були Саші, Ворону, на мою думку.»
Похований воїн у рідному селі Холонів.
Нагороджений посмертно орденом « За мужність» ІІІ ступеня.
Для вшанування пам’яті воїна встановлено пам’ятну меморіальну дошку на Холонівській гімназії, яку було відкрито у день роковин загибелі Олександра, 19 вересня 2024 року.
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ!
Пошукову роботу виконала Ярослава Макарук, вчитель Холонівської гімназії Горохівської МР
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
