Весна – найгарніша пора року, коли пробуджується природа, земля заквітчується цвітом. Саме такої пори, 9 травня 2019 року прийшла сумна звістка: раптово не стало Степана Ковалишина , жителя села Підбереззя. Він протягом трьох термінів воював з російськими агресорами на передовій у зоні АТО/ООС.
Степан залишив побратимів і війну ненадовго, щоби побачитися з найріднішими людьми. У селі на нього чекала його мама – Ганна Степанівна, четверо дітей та дружина.
Народився Степан Ковалишин 05.06.1968 року в с. Підбереззі, закінчив 8 класів місцевої школи . Потім продовжив навчання у СТПУ 27 м. Берестечка. Здобув там фах механізатора. Під час навчання був активним учасником агіткультбригади. По закінченні якийсь час працював механізатором у райсільгоспхімії, потім у місцевому колгоспі трактористом .
Звідки ж у нього такий патріотизм, любов до своєї батьківщини? Мама Степана, Ганна Степанівна ,16- річною юнкою включилася у національно – визвольну боротьбу, була зв’язковою УПА. Вона крізь усе своє життя пронесла в серці пам’ять про друзів , а ще любов до рідної землі. Тому, і своїх дітей виховала у дусі патріотизму, засіявши їх серця зернами палкої любові до рідної землі. Ці зерна рясно проросли у серці сина Степана . У розмові з нами, коли ми хотіли дізнатися , що ж спонукало її сина піти добровольцем у 2015 році на війну з росією, вона відповіла : «Я дуже любила Україну. І весь час хотіла бачити її вільною. Так виховувала своїх дітей». Напевно, саме тому Степан одним із перших у селі вступив у громадську спортивно – патріотичну організацію «Тризуб» ім. Степана Бандери , яка була створена 14 жовтня 1993 році з ініціативи Проводу революційної ОУН Степана Бандери після збору – вишколу провідників обласного рівня. «Тризуб став реальністю у 18 областях України як всеукраїнська організація. У селі керівником осередку «Тризуба» був Віктор Дмитрович Коритко – син колишнього політичного в’язня Дмитра Коритка. Головою Волинської ВО «Тризуб» на той момент був Богдан Климчук .
Члени цієї організації проходили спортивний, ідеологічний вишколи, їздили на екскурсії місцями бойової слави українського народу. Під час однієї такої подорожі з членами «Тризуба» вони відвідали Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі могили». Битва під Берестечком відбулась саме в цій місцевості . Козаки, селяни зійшлися у смертельному герці з поневолювачами рідної землі — польською шляхтою.
Ця поїздка стала знаковою для Степана, бо там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією, матір’ю його дітей. ( уроженка Тернопільської області Збаражзького району с.Доброводи). Молода сім’я стала жити в нашому селі, народила четверо дітей. Старший син Степан відслужив у війську , молодший , Роман, призвався на строкову службу. Аж тут -Майдан Гідності , а потім і війна. Довелося Романові побувати на Майдані під час протистоянь у 2013-2014 рр. Правда, не на боці протестувальників-майданівців. А потім – війна, яку назвали АТО. Він тоді був ще солдатом строкової служби , виконував бойові завдання у зоні АТО. Загинув 11 березня 2022року під час ракетної атаки на військовий аеродром м. Луцька.
Боліло серце батька за сина, бо молодий , ще й не пожив , життя не бачив, можливо, й дівчини ще не цілував. Вирішив Степан Володимирович йти добровольцем на війну, бо ж пам’ятав гасло тризубівців : «Бог. Україна. Свобода». Хіба міг він спокійно сидіти вдома, коли країна у небезпеці? Тому, зголосився йти добровольцем у 2015 році. Спочатку перебував у навчальному центрі «Десна», потім протягом двох місяців – на Яворівському полігоні Львівської області. Мав військову спеціальність «водій –механік», у званні «рядовий» займав посаду «стрілець». Виконував бойові завдання у м. Щасті , м. Золотому Луганської області, Донецькій області. Проходив службу з 28.01.2015 по 16.09.2017. Демобілізувався. Але не зміг довго відпочивати . Вирішив знову повернутися у ЗСУ. У лютому 2017 року підписав контракт на проходження військової служби в військовій частині А3488. Так, Ковалишин Степан, згідно військової спеціальності – «водій–механік», став солдатом 3-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 24-го штурмового батальйону «Айдар». У цьому батальйоні прослужив з 14.02.17. по 14.09.17.
Третій раз підписав контракт 19.07.18 з військовою частиною А1008. Став солдатом 2-го відділення 3 –го взводу 4 –ї роти 2-го батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Був досвідченим водієм -механіком на БМП. Згодом, за умілі руки його підвищили до старшого механіка.
Безпосередньо приймав участь у бойових діях з 15.03.15 по 02.06.15 та з 28.07. 18 по 23.12 2018 року. Виконував завдання в Донецькій та Луганській областях.
Ось як про свого бойового побратима говорить Ростислав Собець зі села Скриголове, якого мобілізували разом зі Степаном Ковалишиним 28 січня 2015 року: « Тоді ми познайомилися й подружилися , хоча потрапили в різні військові частини. Степан – водієм – механіком БМП , я – водієм установки в ракетно -артилерійську бригаду. Стьопа не раз телефонував мені, розповідав про своїх побратимів. Не одного з них він вивіз своєю «беемпешкою» пораненим із поля бою, часто ризикуючи своїм життям. Він був чоловіком відчайдушним, відданим солдатській дружбі. Його було призначено старшим механіком, бо добре розумівся в техніці.»
Помер 9 травня 2019 року, перебуваючи вдома у відпустці, у віці 50-ти років. Поховали Степана Володимировича під залпи автоматів у супроводі Державного Гімну України у рідному селі.
Зі спогадів класного керівника Новосад М.А.
«Ковалишин Степан був добрим, спокійним, врівноваженим. Любив майструвати. Працелюбність – одна з головних рис його характеру. Завжди скромний, не любив уваги до себе, але проявляв повагу до старших, до дітей, яких дуже любив. А ще дуже любив Україну і за неї віддав своє молоде життя».
Дружина, Марія Романівна, розповіла, що просила чоловіка , щоби він удруге та втретє не йшов на війну, не укладав контракт, та він казав їй : «Не можу. Там же мої побратими, там чекає моя бойова машина».
На першій лінії оборони неодноразово зустрічався з Ковалишиним бригадний капелан о.Михайло, який запам’ятав його оптимістичним і щиро усміхненим, хоробрим солдатом, достойним перед Богом і людьми.
Список використаних джерел:
1.Дідик О.І. Вижив у боях на Донбасі, помер у відпустці вдома. Горохівський вісник . 2019. 16 травн. (22) . С.1
2.Район.Волинь. Під Гімн і залпи автоматів: на Горохівщині попрощалися з бійцем 14 бригади. URL: https://rayon.in.ua/news/148081-pid-gimn-i-zalpi-avtomativ-na-gorohivshchini-poproshchalisia-z-biitsem-14-brigadi (дата використання :21.05.2023).
3.Суспільне Волинь. У селі Підбереззя на Горохівщині поховали бійця 14-ї окремої механізованої бригади Степана Ковалишина. URL: https://vo.suspilne.media/news/22207 (дата використання :21.05.23).
4. Спогади класного керівника Новосад М.А.
Автор заступник директора з виховної роботи Шевчик Валентина Петрівна
Редактор учитель української мови учитель української мови Кунчик Тетяна Степанівна
Спогади класного керівника Новосад Майї Андріївни
Ковалишин Степан був дуже добрим, спокійним, врівноваженим. Любив майструвати. Працелюбність – одна з головних рис його характеру. Завжди був товариський, чуйний, веселий. Грав у вокально-інструментальному ансамблі. Завжди скромний, не любив до себе уваги, але проявляв увагу до старших, до дітей, яких дуже любив. А ще дуже любив Україну і за неї віддав своє молоде життя.
Спогади взяті Шевчик В.П., 18.05 2023 року
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
