Це ім’я назавжди викарбуване в Небеснім Пантеоні Героїв-Захисників України!
Олександр Володимирович Савко народився 20 квітня 1982 року в місті Луцьк. В сім’ї Сашка завжди було весело та гучно, бо він ще мав двох братів та двох сестер. Всі вони були дружніми та завжди допомагали один одному. Мама працювала в Луцьку на будівництві, батько – на підшипниковому заводі, а потім їздив на роботу за кордон.
1988 року перший раз переступив поріг школи №20 у місті Луцьку, де навчався до 1997 року. Після школи навчався у Луцькому вищому професійному училищі №9. Після закінчення навчання здобув професію радіомеханіка з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури.
20 листопада 1999 року Олександр створив сім’ю зі своєю коханою Наталею, яка подарувала йому трьох гарних, щирих, надійних та люблячих дітей. Молодій сім’ї допомагали батьки Олександра, бо після одруження він переїхав жити у село Новосілки Горохівського (тепер Луцького) району Волинської області. Разом зі своєю дружиною працювали, виховували та дбали про своїх дітей. Олександр деякий час працював у приватному виробничо-торговому підприємстві «Світязь» вантажником, потім їздив на заробітки на будівництво. Останні декілька років працював у Польщі.
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Сашко перебував саме у Польщі на роботі. На цей час у всіх людей була паніка, тривога, ніхто не знав, що потрібно робити. І Наталка, дружина його, також дуже переживала за своїх дітей (на той час у їхньої найстаршої дочки на руках була маленька донечка Вікторія, якій ще не було і року). Одного дня вона зібрала свої речі, речі своїх дітей і усі поїхали за кордон до свого чоловіка. Деякий проміжок часу перебували в Польщі. Але туга за своєю домівкою, за своїми рідними взяла гору і одного дня Олександр з Наталією повернулися на Україну.
Олександр був призваний на військову службу під час мобілізації у лютому 2023 року. Із честю та гідністю він разом і з побратимами боронив цілісність нашої держави. Він був матросом, стрільцем-помічником гранатометника розвідувального відділення розвідувального взводу батальйону морської піхоти військової частини А0216.
12 квітня 2023 року поблизу населеного пункту Новобахмутівка Олександр, рятуючи життя свого побратима, пожертвував своїм. Під час обстрілу снаряд влучив в бліндаж, в якому знаходилися він та його побратимами.
З честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові і державі.
Олександр був чудовим батьком, чоловіком та сином для своїх найрідніших людей, для друзів – найкращим другом. Усі могли покластися на нього. Він виростив та виховав чудових двоє синів та дочку, які приносять радість та плече підтримки найдорожчій людині, яка залишилася у них – своїй мамі!
Олександр – син країни, її щит, воїн, який знав, що таке совість, честь та принциповість. Він був із тих, кому є різниця…
Кожен, хто віддав своє життя за вільне майбутнє України, має бути закарбованим в нашій пам‘яті та історії навіки.
Спогади дочки Ілони
Памʼятаю як мені було 5-6 років, я прокидаюся і в кімнату заходить тато, якого я не бачила кілька місяців (бо він був на заробітках за кордоном і щойно повернувся). Тато обіймає мене і дає пачку із якимись яскравими цукерками, які я ніколи раніше не куштувала і книжки із казками, які він згодом мені читав. Це найкращий спогад мого дитинства. Також пам’ятаю його життєві настанови: «Ніколи не опускати руки, як би складно не було, завжди необхідно знаходити в собі сили піднятися і рухатися далі». Не звертати уваги на людей, які принижують тебе і казав: «В одне вухо впусти, а іншим випусти».
Тато був ФАХІВЕЦЬ (за яку б роботу він не брався, у нього все виходило). Знаючи це, я ним дуже сильно пишаюся. Ще він любив троянди, за якими завжди доглядав на клумбі, коли був удома. Він був людиною слова: що обіцяв, то те виконував. Назара і Андрія, це мої менші брати, із самого дитинства він навчав досягати цілей, бути сильними і мужніми, підтримувати і захищати.
СЕРЦЕ ЗНОВУ ЗАВМЕРЛО ВІД БОЛЮ
(Пам’яті Олександра Савка)
Почорнів білий цвіт на вишні
Серце знову завмерло від болю.
Зустрічає моя Горохівщина
На щиті свого сина Героя.
Знову втрата. Куди вже більше?!
Гірким став для родини Великдень.
Діти дома на тата чекали,
А зустрічають в труні Новосілки.
Боже, змилуйся, просимо над нами!
Нащо квіт наш весною забрав ти?
Щодень молимося і благаєм.
Вбережи Україну від ката.
20.04.2023p. Таня Ш
Пам’яті загиблого воїна Савко Олександра. Людина яка завжди допомагала ближнім, яка залишила своєю смертю слід на багатьох серцях. Вічна слава! Вічна шана!
НА ЩИТІ
Дорога встелилась квітками,
Нарцисів п’янкий аромат.
В руках ми букети тримали,
А ти тримав автомат.
3 неба дощ плакав тихенько
Насупились хмари і люди.
Приїхав Герой на щиті!
Такого як він вже не буде.
Скропили гіркими сльозами,
Останню, додому дорогу. В
ін ангелом став поміж нами,
Бо вірив у перемогу.
Завжди усім посміхався
Добром сіяв в нашому світі.
Ніколи, ні з ким не змагався,
Вже вишні у білому цвіті.
Герой повернувся додому
У вічність, на свому щиті!
Ми шану йому віддаємо
Останню у цьому житті!
Марія Лук’янова
Матеріали підготувала: Юзефко Юлія Василівна, вчитель української мови та літератури
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
