Федончук Микола Іванович народився 10 жовтня 1975 року і проживав з дружиною, мамою, дочкою та сином у селі Мирків, Луцького району, Волинської області.
Батьки Миколи – Федончук Іван Семенович (09.06.1934р.), мати – Федончук Уляна Олександрівна( 25.05.1941р.) працювали на фермі, де вирощували свиней, додатково вели своє господарство. Микола часто їм допомагав.
Його старша сестра Галина (11.01.1961р.), навчалася в Луцьку на архітектора, брат Олександр (21.041966р.) одружився і жив на Львівщині, працював різноробочим. Ще один брат Василь (1.01.1964р.), проживав з дружиною по сусідству, в селі Мирків. Працював на пилорамі.
Микола Іванович навчався в Мирківській початковій школі в 1981-1984 роках. А у1984-1990р. в Пірванченській неповній середній школі. В 1991р. вступив в Берестечківське ПТУ, де здобував професію тракториста 3 роки. В травні 1994р. був призваний на строкову військову службу в м. Яворів, Кам’янка – Бузького р-н.
Після армії пішов працювати трактористом в радгоспі “Прогрес”. 26.10.1998р. одружився з Надією Леонтівною (29.10.1977 р.), яка працювала у тому ж господарстві, що і Микола. Його дружина працює і досі оператором доїльних апаратів в СФГ “Зоря”. 21.07.1999 року в сім’ї народилася дочка Ангеліна, яка зараз працює візажистом-бровістом. 10.01.2013 р. у родині Федончуків народився син Олександр, який зараз навчається в 7 класі Мирківської гімназії Горохівської міської ради.
Микола Іванович почав працювати будівельником. Працював у різних містах України та закордоном, виконуючи різні будівельні роботи.
На початку повномасштабного вторгнення Микола Іванович повернувся з Польщі в Україну і 6 жовтня 2023 року був призваний до лав ЗСУ для проходження військової служби. Захищав Батьківщину у складі 68-ої окремої єгерської бригади на посаді старшого сержанта. Брав участь в бойових діях в гарячих точках Донецької області. В лютому 2024 року був переведений на посаду гранатометника. Навесні 2024 року їхня бригада була розбита. Кілька днів вони виходили з оточення. Внаслідок цього Микола Федончук отримав контузію і поранення ноги. Бригаду відправили на реабілітацію у Дніпропетровщину.
19 липня Микола Федончук трагічно загинув. Лише два дні батькові не вистачило, щоб разом відсвяткувати 25- ліття своєї доньки. Рівно тиждень часу родина безсонними ночами і з слізьми чекали тіло чоловіка. 26 липня його поховали у рідному селі Мирків.
Микола любив свою сім’ю і дорожив нею. Їздив на заробітки за кордон. Микола був хорошою людиною, знайомі пригадують його добрим словом, вічно усміхненим та дружелюбним. Він ніколи не відмовляв тому, хто просив у нього допомоги. Якщо надумає робити якусь роботу, то може надірвати пупа. Щороку благодійно був донором крові. Любив українські пісні, особливу роль в його житті відіграла пісня Степана Гіги – Яворина. А роками раніше навіть співав в церковному хорі та в брав участь у звітних концертах рідного села. Всі, хто знав Миколу будуть пам’ятати його, як життєрадісну, працювиту, доброзичливу людину, яка за першим покликом прийде на допомогу.
Спогад від доньки Ангеліни
Моє ім’я для тата було завжди «Доця»
Ми дуже часто підтримували з ним зв’язок, особливо коли він пішов на захист Батьківщини. Ми всі допомагали його бригаді зі збором на зарядну станцію, тепловізор. До збору долучалися рідні, громада, друзі та навіть незнайомі люди. Особливу роль в його житті відіграла моя мама, його дружина. Вона була його підтримкою, психологом. В найважчі моменти найперше телефонував до неї. Вони не могли і дня прожити, щоб не почути голос один одного. Пам’ятаю, що в мами з татом було дуже багато планів на майбутнє.
20 липня я готувалася до свого дня народження і дуже сильно чекала на його дзвінок, адже він завжди вітав мене найпершим. Перед тим ми говорили по телефону, я запитала чи він зможе подарувати щось на згадку від себе. Тато пообіцяв, що подарує, але не встиг.
19 липня він помер і ще ніхто не знав, а 20 ввечері я їхала до мами в село, і мені подзвонили повідомити, що тата вже немає. Я кричала, плакала, не вірила. Мене охопила пустота на душі і нестерпний біль у серці.
На ньому був мій подарунок у вигляді жетону з нашою сімейною фотографією, його ініціалами і моїм номером телефону. Тому цю трагічну новину я дізналася перша і не розуміла як правильно повідомити про це мамі. В той час, коли я приїхала, вона закривала для тата абрикоси, які він так любив.
Я, ступивши на поріг, побачила, як вона дбайливо закривала банки. Мені так не хотілося цього говорити, бо я сама не усвідомила, що це насправді правда. Ми не спали цілу ніч, лиш під ранок я заснула зі словами: «Хоч би це був сон». В ту мить тато приснився на хвилинку і сказав : «Доцю, це сон, лягай поспи». Різко проснувшись, я гірко заплакала. Весь світ здавався мені пустим.
Згадую усі наші часи, як він вчив мене їздити на конях по сіно, як ми ходили по гриби, на футбол. Пам’ятаю він робив мені йогурт з полуниці, як їли варену картоплю з олією і часником, також помідори з цукром, які він так любив. Тепер ми з мамою кожен раз їх приносимо йому на могилу.
Тато незадовго до смерті просив, щоб я свого меншого брата записала на футбол, і я стримала свою обіцянку. Саша дуже любить його грати.
Ми ніколи не забудемо цю батьківську любов, його турботу та бажання, щоб ми були щасливими. Він в нашій пам’яті і в серці залишиться назавжди.
Спогад від однокласниці Бочковської Майї
Війна – це найстрашніше, що придумали люди. Вона приходить непрошеною. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть. Забрала вона і нашого однокласника, Миколу.
Зростали ми разом в одному селі, де і пройшли наші шкільні та юнацькі роки.
З Колею в одному класі навчались всі 9 років. Спочатку у Мирківський початкові школі з 1981-1984, а потім у Пірванченській неповній середні школі 1984-1990. Хоч і не мав великої тяги до навчання, він ніколи не пропускав уроки. Завжди сидів за останньою партою, вмів розвеселити нас, навести в ньому порядок, був першим борцем за справедливість. Любив спорт, був працелюбним, товариським.
Запамʼятався доброзичливою усмішкою, щирим серцем і доброю душею. Таким і залишиться в нашій памʼяті…
– А ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе,
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток , що без тебе ….
Пошуковою роботою займалися:
Бачинський О.В. – директор Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл.
Бачинська К.С. – практичний психолог Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл.
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
