Гайк Хачатрян – син вірменського народу мужньо виконував свій військовий обов’язок, захищав свою сім’ю та Україну.
Народився 15 грудня 1981 року у Республіці Вірменія, марзі (області) Гегаркунік в місті Мартуні. Батько, Хачатрян Льова Сарафелович 12.02.1954р.н., працював водієм в автопідприємстві, мати – Хачатрян Софа Паргевівна 18.08.1954р.н., була домогосподаркою. У них народились три сини: Гайк, Вардан і Ваагн. Сім’я була авторитетною, шанованою і патріотичною у Вірменії. І, коли розпочалася війна у Нагорному Карабасі і батько підвозив боєприпаси на бойові позиції, разом з ним був його найстарший син – підліток Гайк. Ще хлопчиною він був сміливим і мужнім. На його молоду долю випало дві війни – на одній і на другій Батьківщині.
У 1994 році сім’я переїхала в Україну у село Мирків Горохівського району Волинської області. Батько трудився механізатором, мама доглядала дітей, а згодом прцювала дояркою в СФГ “Зоря”.Гайк навчався у Мирківській дев’ятирічній школі, яку закінчив у 1998 році. Виріс хорошим і працьовитим, добрим і справедливим. Вибрав професію будівельника, любив цю справу і був компетентним у своїй справі. Час від часу їздив на заробітки за кордон. Створив свою сім’ю, одружившись із українкою Орисею 18.04.1986 р.н. У них народилось трійко дітей: дочка Діана 07.05.2007р.н., і двійнята – Максим 08.01.2009 р.н. та Назар 08.01.2009р.н. Зараз Діана навчається у ФКТБП ім. Лесі Ураїнки, Максим- у Луцькому ВПУ будівництва та архітектури, Назар – в ліцеї 28 з посиленою фізичною підготовкою.
Гайк ще раз повертався у Вірменію. Із 28 січня 2001 року по 24 лютого 2003 року служив у її збройних силах і мужньо воював у Нагорному Карабасі. Два довгих роки він був стрільцем, старшим помічником гранатометника в/ч А7029, де проявив себе сміливим і безстрашним воїном.
Коли розпочалась війна в Україні, Гайк, не роздумуючи, пішов добровольцем захищати Україну, яка стала для його родини другою й такою ж рідною матір’ю, надавши прихисток у непростий для них час. Був гранатометником роти вогневої підтримки 100-ї ОМБр 50 батальйону. Відзначався хоробрістю в боях проти московитів.
26 квітня 2023 року Гайк був на одній із позицій поблизу населеного пункту Ямпіль Лиманського району Донецької області. Українські воїни мужньо відбивали атаки рашистів. І в одному із боїв 26 квітня 2023 року Гайк загинув внаслідок прямого попадання ворожої міни в окоп.
Поховали Гайка Хачатряна у селі Мирків Луцього району Волинської області. Він залишиться в нашій пам’яті добрим, мужнім захисником, Героєм, який відав своє життя за Україну.
Спогади В. В.Завадської, класного керівника
Гайк – випускник нашої школи. Я запам’ятала його, коли він вперше переступив поріг нашого класу, високим, усміхненим, життєрадісним. Завжди мав свою думку, а ще у нього було оте загострене почуття справедливості. Так виховали його в сім’ї: не кривити душею, відверто казати правду у вічі.
З друзями був відкритим, щирим, простим. Здавалося, таких дітей мало: завжди веселих, доброзичливих, здатних бачити лише добро і ні краплини зла.
Став гарним чоловіком і батьком, який захищав свою сім’ю і Україну, вірним другом, який завжди прийде на допомогу.
При останній зустрічі я побачила просто велетня, богатиря зі щирою посмішкою на обличчі і з тугою в очах. Він підійшов, поцілував, запитав про здоров’я і сказав: «Все буде добре! Бережіть себе…»
Таким і залишився він у моїй пам’яті: мужній, міцний і усміхнений. Добрий, надійний, який завжди всіх прикривав, виручав, захищав. Воїн, Патріот, Захисник.
Вічна пам’ять і слава Гайку, який захищав Україну і кожного з нас!
Спогади мами і батька
Він завжди відрізнявся від братів. Був самостійним, не любив коли ним керували. Так як це була перша дитина був трішки балуваний, але незважаючи на це вмів гідно поводитися зі всіма. В дитинстві був дуже допитливий, енергійний. Дуже любив тварин. Коли була ситуація, що машина збила нашу собаку, то він зробив її могилку, «похоронив» і навіть ходив до неї . Ще був випадок коли Гайк з Варданом заховалися в котельні. Поки їх шукали всі Вардан заснув в нього на руці, а той не хотів будити меншого брата і весь прочухан взяв на себе. Згадую, як ще з дитинства формувалася його хоробрість і безстрашність. Тоді, коли в 10 років він сам пішов до бабусі, яка жила далеко в горах.
Тут і батько згадує, як він завжди просився їхати з ним. В той час в Карабасі була війна , а в мене була грузова машина, якою я возив потрібні товари людям. Він постійно хотів бути зі мною, бачити, що там відбувається . Ще коли стався землетрус і гори зрівнялися з землею, він знову і знову просив взяти його з собою і на власні очі побачити наслідки. Він був розумним і мужнім не по роках. Мама на кінець розмови додала, що завжди казав: «Найбільше в світі люблю маму!…»
Спогади сестри Метаксії
В дитинстві, як і всі діти любив бешкетувати, але ніколи не боявся покарання. Він як і належить старшому брату захищав мене і мужньо брав вину на себе. Так і в дорослому житті він був прикладом для менших братів, опорою для батьків і підтримкою для всієї сім’ї. Він був авторитетом в нашій родині. Він любив мене… І цю любов проявляв в своєму ставленні до мене. Завжди, коли була потрібна його допомога чи порада знаходив час для мене. Ще згадую, як його друг поранив ногу в річці, біля якої ми жили. Він не розгубився, обробив рану , перев’язав і заспокоїв друга: «Будеш жити!».
В це важко повірити , але незважаючи на його мужній вигляд був турботливим і романтичним. Ніколи не приходив без гостинців. А як він готував! Шашлик з баранини, хашлама, навіть котлети були по-особливому смачні, коли готував їх він.
Коли почалась війна, нам залишалося тільки підтримати його бажання стати на захист країни. Ми знали, що він – борець за справедливість прийме таке рішення. Це був його вибір і ми його поважали. Ми завжди дзвонили один до одного, як тільки була можливість. Він завжди говорив, що в нього все добре, ні на що не жалівся.
Ми вірили, що він обов’язково вернеться з перемогою , в яку дуже вірив. Він був дуже мужнім, хоробрим і впевненим в собі, тому ми були спокійні за нього, а більше переживали за меншого брата Вардана, який теж пішов служити.
Як сумно і боляче від того, що більше його не побачу, не обійму, не пожартую, не попрошу поради. Мені як і всім залишились тільки спогади, світлі картинки, які ми будемо пам’ятати усе життя.
В ім’я свободи України і за мир для кожного з нас наш мужній Герой віддав найцінніше – своє життя. І ця жертва має бути постійним нагадуванням про те, що треба боротися далі, як би важко не було – не опускати руки і відстоювати те, що нам українцям належить по праву. Чому я називаю себе українкою , хоч сама вірменка? Бо я, як і мій брат , хоч і іншої національності, але любим Україну всім серцем…
Так, наш Герой вже давно не з нами, але його слід навіки залишиться в серцях тих, хто знав його і любив. Кого він вчив любити і допомагати, чинити по – справедливості, цінувати сім’ю, друзів і все те, що дано Богом. Він в душах і спогадах продовжує жити далі. Бо людина не помре, допоки пам’ять про нього жива….
Спогади однокласниці Надії Мельникової
Те, що сталося того жахливого дня, сколихнуло тяжким болем сім’ю Хачатрянів , наше село, кожного жителя і наш клас. Прийшла страшна звістка про загибель нашого однокласника Хачатряна Гайка. Тяжко було бачити згорьовану Орисю, заплакані очі їх діток і його в труні.
Згадалось дитинство, учнівські парти, перші шкільні симпатії, перемоги і невдачі на уроках. Гайк був добрим хлопцем, надійним товаришем, який нікого не залишив в біді, щирим, господарем свого слова.
Пригадую: одного разу ми класом пішли до лісу. Повертаючись з відпочинку Гайк запросив нас до себе в гості. Його мама спекла національне вірменське печиво, не пригадую як воно називалося, але добре пам’ятаю як його батьки і він сам нас люб’язно пригощав.
Я зустрілася з ним востаннє, коли він був у відпустці. Відразу запитав : «Як справи?» Розказував про свої, завжди був дуже привітним. Пам’ять про нього завжди залишиться в наших серцях.
Спогад однокласника Віталія Савіна
Гайк прийшов навчатися в нашу школу, в наш клас, коли були ми в старших класах. Сім’я втікала від війни з рідної Вірменії до України. Високий хлопчина, сильний, мужній – він відрізнявся від усіх, давалася взнаки – мова. Переважно говорив російською.
У 9 класі я був помічником вчителя фізкультури по школі. Микола Анатолійович каже: «Треба хлопців, щоб поїхати на змагання з волейболу до Горохова». Поїхав весь наш випускний клас та зайняли 2 місце на що Айк сказав: «Ми були великі, високі і перемогли!».
Часто чуємо : «Від долі не втечеш, або там де тонко там і рветься». Дуже сумно, але жителя іншої країни, Вірменії, з якої він втікав, спіткала війна і в Україні, де він захищаючи свою велику родину, став героєм України – посмертно.
Де твоє серце, там і буде твоя душа. Господь наділив Айка дружиною та благословив дітьми. Вони вже такі великі, дорослі, але будуть жити тепер без тата. Його поруч не буде, він буде ангелом на небі, щоб захищати від усяких бід та негараздів. Війна забирає найкращих, не дивлячись на вік і стать.
Спи спокійно, герою України, друже та однокласнику. Вічна пам’ять, царство небесне і пам’ять про нього з роду в рік.
Спогади друга Олександра Мельникова
Велике горе принесла війна на нашу Батьківщину. Сльози, горе панує по всій країні. Сумує – ридає наше село, адже війна забирає молодих хлопців. Загинув і мій товариш, Хачатрян Гайк. Він справжній патріот своєї землі, хоч і не в Україні народився, але він тут виріс, знайшов друзів, одружився і йому Україна стала рідною. Айк був моїм товаришем. Він добрий, щирий, відвертий, ніколи не залишить в біді. Проходячи біля людей він завжди вітався, питав як справи.
Коли пішов на війну, часто дзвонив мені, скидав на телефон дозволені фотографії. Розмовляючи з ним, я бачив, що він вірив в перемогу, планував повернутися до своїє сім’ї, разом з дружиною виховувати своїх дітей, підтримувати старих батьків. Не судилося. В моїй пам’яті він залишився веселим, усміхненим, життєрадісним, найкращим другом.
Спогади друга Володимира Собця
Війна забирає найкращих! Гайк Хачатрян – справедлива і дуже добра людина. Надзвичайний життєлюб… Він завжди любив свободу , людей, мав багато друзів, був авторитетом в односельчан. Часто його можна було зустріти в центрі села Мирків. Завжди усім усміхався, щиро вітався, вмів підбадьорити, давав дружні поради. Гайк – Людина слова! Він був безвідмовний, вмів завжди підставити своє надійне плече, ніколи нікого не залишав у біді. А ще мав «золоті руки», багатьом людям в селі поробив ремонти в оселях , допомагав з будівельними роботами. Активно підтримував футбольну команду, вболівав, був учасником усіх заходів та змагань. На святі села – смачно готував і пригощав гостей шашликами. В його жилах текла вірменська кров, кров борця за справедливість. Із перших днів війни він не вагаючись пішов воювати. Безстрашно захищав від ворога нашу Волинь, свою домівку, батьків, дітей, дружину. Загинув за усіх нас, за Україну… Вічна пам’ять Герою! Гайк Хачатрян був і назавжди залишається Легендою Миркова! Товариш і односельчанин.
Спогади сім’ї Іванни та Романа Юхимчуків
Спогадів багато, напевно не вистачило б і книжки. Ніколи не відмовляв, завжди послухає. Діти любили, не знаю чого. Здається, повинні б боятися – дядько великий. Злата (5 років ) постійно бігла на руки, казала: «То друг мій». А він її називав принцесою. Скажу так: на нього не можна було ображатися. Виручав завжди в таких ситуаціях, коли здавалося б, і йому не під силу. Владу та Іринку (однокласниць його синів) завжди при зустрічі пригощав шоколадками. Владі наснився сон, що зайшов в магазин, де вони були обидві. Дуже просив, щоб взяли шоколадку. Вони не хотіли. Поцілував, обійняв, вийшов і не вернувся. А останній раз як бачили живим, то хотів купити щось, але вони відмовились. Вони до нього зараз ходять на могилу. Здається, для чого вже. Люди завжди плачуть, бо співчувають чужому горю, а на похоронах Айка плакали всі, бо любили і поважали, тому що був своїм для всіх. Здається зараз зустріну, а він запитає: «Сонце, все добре?». Пам’ятатимемо тебе завжди, друже…
Пошуковою роботою займалися:
Бачинський О.В. – директор Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл., Горохівського р-н.
Бачинська К.С. – практичний психолог Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл., Горохівського р-н.
Юхимчук Ж.І.- вчитель початкових класів Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл., Горохівського р-н.
Слюсарчук Н.І.- вчитель початкових класів Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл., Горохівського р-н.
Завадська В.В.– вчитель української мови та літератури Мирківської гімназії Горохівської міської ради Волинської обл., Горохівського р-н.
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
