Феоктистов Сергій Олександрович народився 19.08.1984 року в м. Горохів Горохівського району Волинської області. Навчався в навчально-виховному комплексі «загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохова, який закінчив у 2000 році. Учителі та однокласники пам’ятають його старанним, уважним, добросовісним та доброзичливим учнем, який брав активну участь у житті класу, школи. Завжди був товариським, привітним, вихованим. У 2008 році закінчив Горохівський коледж ЛНАУ. Сергій був хорошим сином, мріяв про сім’ю, про звичайне людське щастя, якого хоче кожна людина.
У 2003 році пішов на строкову службу, яку проходив у Мелітополі (транспортний аеродром). 16 липня 2015 року Сергій Феоктистов став у ряди захисників держави на її Сході. Туди поїхав із полігону у Старичах, що на Львівщині. Служив у 24 бригаді. І, як всі побратими, воював із думкою про рідних, рідне місто, батьківський дім.
У сповіщенні про смерть Сергія Олександровича Феоктистова йдеться, що старший сержант інженерно-саперного взводу загинув 26.09.2015 року біля смт. Новгородське Донецької області внаслідок підриву на вибуховому пристрої. Поранення отримав при виконанні обов’язків військової служби в зоні проведення антитерористичної операції.
Вічна слава герою! Співчуття рідним і близьким.
Герої не вмирають, вони вічно живі!
Спогади про Сергія Феоктистова
Рідний брат – Феоктистов Руслан
Коли мене запитали, яким я пам’ятаю Сергія, то миттєво пригадується безліч моментів : як у дитинстві їздили на ставок, грали у футбол, як пройшли шкільні роки, як слухали репчик на даху п’ятиповерхівки, дивлячись на зоряне небо, як грали в баскетбол, як допомагав мамі по господарству, як відводив мою дочку в садочок, як доглядав за садком та ще так багато моментів, які здаються буденними, але водночас і важливими. Якою він був людиною? Я сказав би справжньою, якщо охарактеризувати одним словом. Якщо щось вирішував, то, незважаючи на наслідки , думку оточуючих, обставини, доводив справу до кінця. Був упертим, саме впертим, а не цілеспрямованим, добрим хлопцем із нашого двору.
Коли в 2015 році вручили повістку для проходження служби в зоні АТО, тихенько взяв повістку, нічого не сказав та пішов виконувати свій обов’язок як Чоловіка, так і Громадянина України. Лиш на прощання сказав неньці: „ Чекай. Скоро повернуся” . Повернувся дійсно скоро. На Щиті!
Про Сергія Феоктистова згадує класний керівник Пилип’юк Юрій Гнатович
«Я був класним керівником Сергія з 5 класу і навчав української мови та літератури всі 5 шкільних років: із 5 по 9 клас. Він був хорошим учнем, відповідальним і старанним. Із ним ніколи не було проблем ні в поведінці, ні в навчанні. При тодішній п’ятибальній системі оцінювання навчався в основному на четвірки, що відповідає сучасному достатньому рівню знань. Улюбленими предметами були історія, література, математика та географія. Тому не дивно, що в нього виховувався дух доброти та патріотизму при вивченні цих предметів, а хорошу логіку дала любов до точних наук. Пригадую, як Сергій на перервах часто пояснював однокласникам задачі, а деколи й давав списувати учениці, яка сиділа поруч, вів дискусії на різні теми. Хоча в нього були деякі нюанси в мовленні ( заїкався ), але він з цього не робив проблем, не комплексував.
Скромний, частково неговіркий, учень часто висловлював філософські думки про сенс життя, відстоював свої погляди, умів толерантно вислухати когось із однокласників. Сергій ніколи не вступав у суперечки з учителями та однокласниками. Був дуже ввічливим, тактовним. Разом із цим завжди мав патріотичний настрій, ніколи не боявся труднощів, був готовий прийти на допомогу всім, кому це було необхідно, також любив працювати.
Пригадую, як часто після уроків Сергій біг допомогти батькам на городі, адже наші земельні ділянки були поруч, як він допомагав садити, полоти город, а вирощений врожай возив велосипедом додому. У класі йому можна було доручити будь-яку справу і бути певним, що він усе виконає старанно й добросовісно.
Жодне класне свято не проходило без його участі: то він музичний супровід підготує, бо ще й музику дуже любив (цю любов успадкував від старшого брата), то допомагав в організації відпочинку на природі. Згадую, як ми їхали в Карпати, то він м’ясо замаринував та пригощав усіх шашликом у Яремчі, а також усіх веселив у дорозі. За чесність, принциповість, уміння висловити і відстояти свою позицію, доброту й повагу його поважали вчителі, любили друзі.
У класі товаришував з усіма, бо був неконфліктним, але найкращими друзями були Сашко Хомик, Сергій Стадницький, Роман Корецький, а пізніше наш новий учень – Андрій Поліщук. Серед дівчат любив спілкуватися з Ярославою Луговською, Анею Вакуліч, Яною Дадюк, Танею Буймиструк, Юлією Босою, Інною Волянюк і Мар’яною Мельник.
Пройшло багато часу ( більше 20 років ), щось забулося , але хорошу людину, її поведінку та вчинки забути не можна. Я горджуся тим, що Сергій був моїм вихованцем і учнем. У його серці проросло зерно любові до людей, толерантність, патріотизм, засіяні батьками та вчителями нашої школи. Такий подвиг могла зробити тільки та людина, яка любить своїх батьків, рідну мову і свою землю. Такою Людиною з великої букви був Сергій. Я завжди буду пам’ятати про Сергія, його вчинок і подвиг. Його ніколи не забудуть друзі й однокласники.
Герої не вмирають, вони навічно залишаються в наших серцях і в людській пам’яті. Слава Героям !
Спогади Інни Волянюк- однокласниці Сергія Феоктистова
Ми з Сергієм училися разом з першого класу по дев’ятий. Звичайно, минув час, але він назавжди залишиться в моїй пам’яті як класний і веселий хлопець. Дуже прикро, що доводиться писати в минулому часі про свого ще вчорашнього однокласника. Із Сергієм ніколи не було сумно, хоча він скромний, не було в нього й проблем з навчанням, бо воно йому подобалося. Він завжди був позитивним і привітним, умів створити і підтримати настрій, а ще допомагав дівчатам з математикою.
Пам’ятаю, що Сергій дружив із Сашею Хомиком, бо вони були сусідами, Романом Корецьким, та й з нами, дівчатами, весело проводив час.
Сергій захоплювався музикою, як старший його брат.
Пригадую випадок, коли вперше пішли з класом на берег на пікнік. Сергій дуже хотів нас вразити, тому взяв на себе відповідальність приготувати смачний стіл. А оскільки жив недалеко, то це йому вдалося зробити чудово. Як би я хотіла знову повернутися в той час, де ми були безтурботні й щасливі діти …. та клята війна змінила надто багато в житті кожного…
Я горджуся, що 9 років навчання і свого життя могла провести з Героєм! Ми ніколи не забудемо Його! Він назавжди залишиться в нашій пам’яті та спогадах! Слава Героям !
Слава Україні!
Спогади однокласниці Сергія Феоктистова Тетяни Буймиструк
Що я можу розповісти про Сергія Феоктистова?! Насамперед, це мій однокласник, із яким ми вчилися до 9 класу. Сиділи разом за однією партою. Спокійний, сором’язливий, непоказний, він завжди ніби «ховався» серед однокласників. Але коли потрібно було підтримати «веселий дух» класу, він завжди був поруч.
Учився добре, математика й історія йому давалися найкраще. Тому, якщо мені потрібна була порада, завжди допомагав. Дуже любив музику. Це була його стихія, де він почувався найкраще.
Уже після закінчення 9 класу ми частенько бачилися. Він завжди йшов спокійною ходою, у навушниках і рюкзаком через плече. Не скажу, що ми, зустрівшись, часто спілкувалися, але приязно віталися завжди.
Назавжди запам’ятаю його як добру, привітну людину з хоробрим серцем!
Спогади Юлії Босої – однокласниці Сергія Феоктистова
Із Сергієм ми товаришували більше 5 років, саме у період навчання в школі. Він завжди був спокійним, мовчазним, але зовсім іншим поза стінами школи. На уроках був не надто активним, але коли вчитель запитував або ставив завдання, то давав відповіді завжди правильно. Особливо добре знав математику – логічні задачі. Я завжди дивувалася, що коли ніхто не міг відповісти, то в нього завжди була відповідь.
Пригадую, як одного разу ми з класом їздили в Карпати. Сергій змінювався на очах: ставав говірким, веселим, абсолютною протилежністю тому тихому учню, який був у школі. Він жартував, розповідав цікаві та смішні історії, веселив усіх. А ось у Яремчі на канатній дорозі ми з ним сиділи поруч. Ото було весело! Внизу провалля глибоке, хоча краєвид прекрасний, дивишся – страшно, або ж висота шалена, а він жартує, заспокоює мене, тримає за руку.
А ще ми всі разом із однокласниками поїхали на річку, там смакували шашликом, що приготував Сергій, мріяли і не хотіли повертатися додому. Давно це було, багато чого змінилося, але любов до рідного краю, домівки, почуття дружби залишилося з нами назавжди. Таким був наш Сергій: любив батьків, рідну землю, свій дім. За це й віддав власне життя.
Невимовно жаль, що він так рано пішов у засвіти. Я сумую за ним, за його веселою вдачею та непосидючістю. Буду завжди пам’ятати Його таким, яким він був за життя .
Слава Патріоту !
Слава Герою !
Інформацію про Сергія Феоктистова підготували Бояркевич А.В., класний керівник 11-А класу, та Янюк Л.Б., класний керівник 11-Б класу
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
Стенд пам’яті полеглим героям у Горохівському ліцеї №2 Горохівської міської ради Луцького району Волинської області.
Пам’ятний знак Феоктистову Сергію на стіні Горохівського ліцею №2 Горохівської міської ради Луцького району Волинської області
Місце поховання Феоктистова Сергія на цвинтарі м. Горохова
Фото Сергія Феоктистова, зроблене у серпні 2015 року (фото в мами Сергія).