У мальовничому куточку нашого села поблизу лісу, де навкруги чудові краєвиди, в сім’ї колгоспників 29.03.1966 року народився майбутній воїн –лікар – Віталій Грицюк. Тут пройшло його дитинство і шкільні роки.
Навчався на відмінно в місцевій школі. Середню освіту отримав у Горохівській школі №2. «Розумний, енергійний, веселий, ініціативний на всіх заходах. Бо було у нього гасло: «Як не я, то хто?», – зі спогадів однокласниці, сусідки Світлани Василівни Кунчик. Школярем Віталій мріяв стати льотчиком. Та батьки переконали піти слідами старшого брата, оскільки розуміли, що з сина буде хороший лікар.
Після закінчення Івано-Франківського медичного інституту був прийнятий на посаду лікаря-хірурга в Луцьку центральну районну лікарню. Тут пропрацював пліч-о-пліч зі старшим братом Володимиром, теж хірургом, 22 роки. Із 2012 року – уролог Волинського обласного тубдиспансеру.
У повсякденній роботі проявляв допитливість і наполегливість в оволодінні новими знаннями, вміннями й навичками. До роботи ставився старанно, виконував на високому професійному рівні. У відношенні з хворими ввічливий і тактовний, скромний. Умів вислухати і порадити. Багато жителів села, району, області, старалися попасти на прийом до лікаря Грицюка за лікарською допомогою. Він нікому не відмовляв. Здатний був пожертвувати своїм особистим часом…[ 2]
Батьки прищепили сину безмежну любов до неньки України. Його батько, Микола Архипович Грицюк, будучи неповнолітнім, виконував завдання членів УПА. Почуття відданості й любові до України він проніс крізь усе своє життя й передав синам та внукам. «Наша родина була повна українських традицій, які плекались роками. За родинним столом співались українські пісні. Тато любив читати «Кобзаря і мав чимало книжок Шевченка..», – згадує донька Оля.
Віталій шанував свій край і не залишився байдужим до його долі під час російського вторгнення.
Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» призваний у зону АТО 14.02.2015р. Перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта В 0425 у званні «капітан медичної служби».
У період з 21.02.2016 по 11.04.2016 рр. брав участь в АТО безпосередньо в зоні бойових дій на території Донецької та Луганської областей. Був лікарем – хірургом.
Весна 2016 року на Сході України видалася холодна і волога. Там, в мокрих бліндажах, під обстрілами доводилось надавати медичну допомогу бійцям, оперувати в екстремальних умовах.
Донька згадує: «Коли зідзвонювались під час проходження військової служби в гарячих точках, на фоні його голосу часто доносився звук потужних вибухів. Це не впливало на його спокій. Він не скаржився ні на що. Навіть про хворобу дізналися не від нього».[2]
Віталій ніколи не думав про себе, не звертав на себе увагу, не беріг себе. А тому, коли важко захворів, демобілізувався. Ліг в лікарню, де пролежав більше року і помер 30.06.2017 з усмішкою на вустах на 53 році життя внаслідок захворювання, пов’язаного з захистом Батьківщини.
Під час позачергової 31 сесії Волинської обласної ради за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові звання «Почесний громадянин Волині» посмертно присвоєно двом учасникам Революції Гідності та 168 учасникам АТО/ООС, серед них – Віталій Грицюк. [1]
Список використаних джерел:
1. Волинські новини. Звання «Почесний громадянин Волині» присвоїли 170 загиблим за Батьківщину волинянам. Імена.10 вересня 2020 року
(дата використання: 26.05 2023)
2.Дідик О.І. Талановиті хірурги – наші земляки, ще й рідні брати. 2006. 21 жовт. (№ 79). С.4.
3. Спогади доньки Грицюк О.В.
4. Cпогади однокласниці Кунчик С.В.
Автор шкільний бібліотекар Підберезівського ліцею Новосад Майя Андріївна
Редактор учитель української мови і літератури Підберезівського ліцею Кунчик Тетяна Степанівна
СПОГАДИ ПРО ВІТАЛІЯ МИКОЛАЙОВИЧА ГРИЦЮКА
Спогади доньки Грицюк Ольги Віталіївни
«Для мене не може бути кращої людини. Тому мої спогади про тата сповнені любові, захоплення, ніжності і суму водночас. Він мав надзвичайне почуття гумору, надзвичайне вміння жити і бути оптимістом. Скрізь встигати. Він одночасно рятував людей, займався спортом, підтримував стареньких батьків, мав багато знайомих в різних колах. У місті Луцьку його впізнавали і поважали. Часом був надто добрим та наївним, а тому безвідмовним. Пам’ятаю його відпустки. Завжди в «дипломаті» кілька катетерів та інше медичне добро. Бо знав, що навіть у відпустці рятуватиме людей. Так воно і було.
Тато любив «Кобзаря» і мав чимало книжок Шевченка. Саме завдяки йому я пам’ятаю добрий десяток віршів класика і перечитала чи не всі його твори. Наша родина була повна українських традицій, які плекались роками. За родинним столом співалось багато пісень, у нас всі були співочі, тато не виняток. Крім того, він ще зі студентських часів був чудовим танцюристом та отримував першість в десятку видів спорту. Тато вмів жити і любив життя. Підходив до нього дещо по-юнацьки та з авантюризмом. Любив і привив любов до пригоди. Був завзятим грибником. Влітку працював на землі, допомагав батькам.
Одним словом, це була людина красива душею і тілом. Вічно молодий оптиміст. Таким він і покинув земний світ.
Якщо людина має талант, то у тата був винятковий талант у його справі. Тисячі вдячних пацієнтів, жодного втраченого життя за 27 років роботи в медичних закладах. Мабуть, тому з великою гіркотою згадував про смерті побратимів і хлопців на війні. Після того, його очі сміялися зморшками, але глибоко в них закрадався сум. Коли зідзвонювались під час проходження військової служби в гарячих точках, на фоні його голосу часто доносився звук потужних вибухів. Це не впливало на його спокій. Він не скаржився ні на що. Навіть про хворобу дізналися не від нього. Натомість розповідав про своє 50-річчя та привітання від побратимів з невимовною радістю і запалом.
Хочу, аби його запам’ятали оптимістом, відданим своїй справі сміливцем, нашим радісним і світлим чарівником. Я з дитинства була «татовою доцею», нею я залишилась, нею я буду завжди».
Спогади взяті Новосад М.А., 20.05.2023 року
Спогади однокласниці, сусідки Світлани Василівни Кунчик.
Про Вітю можна розповідати годинами. Це була багата душею особистість. З дитинства його цікавило все навкруги. Всі калюжі, горбки, хащі, комахи, черв’ячки, він «досліджував». Всі роки навчання в школі була в нього заповітна мрія стати льотчиком. Але батьки переконали здобути професію лікаря. І не помилились. Він був лікар від Бога.
Завжди веселий, ініціативний, «душа компанії», «заводило». До нього всі тягнулися.
Віталій був розумний, здібний, відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу. Людяність, співчутливість – одні з головних рис його характеру. Дуже любив тварин. Завжди з Луцька привозив викинутих котиків. Люблячий, хороший син, який поважав своїх батьків, турботливий батько.
Багато читав, знав напам’ять багато творів Шевченка. Йому було рідне все українське, національне. Тому й пішов з життя патріотом неньки – України.
Дуже жаль втрачати таких людей.
Спогади взяті Новосад Майєю Андріївною 23.05.2023 року
Редактор шкільний бібліотекар Підберезівського ліцею Новосад Майя Андріївна
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
