Кунчик Олексій Анатолійович народився 10.08.1981 року в селі Підбереззя. Горохівського району Волинської області. У родині, окрім Олексія, було чотири брати – два старших, та два молодших. Батько помер досить рано, тому всю роботу по-господарству довелось виконувати самим, допомагаючи мамі.
Свою шкільну дорогу розпочав у Підберезівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 1998 році. Згодом продовжив навчання у вищому професійному училищі № 71 м. Кам’янка-Бузька, Львівської області, по закінченні якого, у 2002 році, отримав професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар з ремонту сільськогосподарської техніки, водій автомобіля.
У 1999 р. був призваний на строкову службу, яку проходив у підрозділі Національної Гвардії України у Миколаївській області .
По закінченню служби, 2001р., свою трудову діяльність розпочав у підприємстві ВАТ Луцьксантехмонтаж № 536, пройшов шлях від штукатура 3-го розряду до майстра на будівництві. З 2010 р. по 2016 р. працював на різних роботах: підсобником, охоронником, різноробочим. Хлопець був дуже працьовитий . Мав «золоті руки» і щире серце. Допомагав усім, хто до нього звертався.
Одружився, в сім’ї народилося двоє синів – Максим та Юлік. Але сімейне життя не склалося. Олексій повернувся жити у батьківський дім .
У 2017 році підписав контракт зі ЗСУ на проходження військової служби у в/ч
А1008, 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, добровольцем пішов у зону АТО /ООС . Довелося на власному досвіді відчути все армійське життя, побутову невлаштованість служби. Олексій мав сильний характер. Він завжди мав власну думку і відстоював її, був мужній та незалежний, впевнено йшов до поставленої перед собою мети. Його пам’ятають людиною, яка мала гостре відчуття справедливості та честі, на яку завжди можна було покластися.
З початком війни, вже 26 лютого 2022 року, на підставі наказу Верховного ГК ЗСУ від 22.02.2022 р. №2 “Про призов резервістів”, призваний у Збройні Сили України в особливий період .
Свій бойовий шлях продовжив у складі в/ч А 3719 (63 ОМБр) , на посаді старшини мінометної роти. Олексій брав участь у бойових діях біля села Снігурівка Херсонської області, воював на околицях міста Бахмут. Він був хороший бусоліст ( Бусоль — це незамінний інструмент для артилеристів, і вміння правильно нею користуватися має величезне значення на полі бою. Від точних обчислень залежить успіх виконання бойових завдань, а також життя побратимів. Бути бусолістом — це не просто володіти технікою, а розуміти важливість кожного градуса, кожної секунди. Бусоль дозволяє точно орієнтувати гармати на ціль, допомагає артилерії бути ефективною та смертоносною для ворога. Це складний, але критично важливий навик, який потребує точності). Завдяки таким людям, як Олексій , на передовій ворог щодня відчуває нашу міць, а українські воїни крок за кроком наближаються до перемоги. Бусоліст – це той, хто тримає в руках ключ до точності та успіху.
Війну треба ненавидіти. Війну неможливо шанувати. Але вона вже оцінює кожного, за ділами його. За Олексія, живого чи мертвого, ворог обіцяв велику грошову винагороду.
Загинув 13 серпня 2022 року, внаслідок важких поранень у селі Широке Баштанського району, що на Миколаївщині.
Війна не має жалю ні до бійців, котрі виконують свій обов’язок на полі бою, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і близьких тривожно вслухаючись у фронтові зведення. І ніхто не заперечуватиме, що це справжня війна з ворогом, який щомиті знищує все на своєму шляху в злобі і люті. Як ніхто не сперечатиметься, що наші герої-воїни, перегородивши шлях цій «дикій орді», захищають кожного з нас ціною власного життя, доводячи всьому світові, що вони – патріоти рідної Батьківщини.
Життя людтни є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Героїв – вічна.
Автор та редактор вчитель української мови і літератури Підберезівського ліцею Лариса Михайлівна Нечипорук.
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
