(15.03.1981 – 22.01.2024)
Це ім’я назавжди буде в нашій пам’яті!
Лук’янов Віталій Володимирович народився 15 березня 1981 року в селі Новосілки Горохівського району Волинської області. Цього дня на світ він з’явився не один, а ще народився його брат Валерій. Для батьків це було подвійне щастя і подвійні клопоти з виховання та догляду за братами-двійнятами, бо обоє були енергійними та непосидючими.
1 вересня 1987 року переступив перший раз поріг місцевої школи. Після закінчення школи отримав права водія та працював за фахом у ПОСП Агрофірми «Лан». Декілька років працював кочегаром в школі у селі Новосілки. Зі своєю дружиною Наталією виховали двох чудових, гарних та розумних доньок, Ганну та Софію, які приносять втіху для своїх рідних.
13 лютого 2023 року першим відділом Луцького РТЦК та СПу був призваний на військову службу. Віталій був водієм 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А4898.
З вірою у Перемогу самовіддано боронив українську землю та разом з побратими давав відсіч ненависному ворогові, щодня наближаючи довгоочікуваний день. Та на жаль, не судилось … Окупанти відібрали не лише життя, а й мрії, майбутнє… 22 січня 2024 року Віталій Лук’янов загинув під час виконання бойового завдання в батальйонному районі оборони поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області. З цього дня постійні обстріли ворога не давали можливості забрати тіло полеглого воїна з поля бою. І лише через два з половиною місяці, 2 квітня, захисника похоронили на рідній землі, у селі Новосілки.
Віталій був усміхненим, життєрадісним, любив пожартувати. На нього завжди можна було покластися. Віталій був чудовим батьком, чоловіком, сином та братом для своїх найрідніших людей, для друзів – найкращим другом.
Кожен, хто віддав своє життя за вільне майбутнє України, має бути закарбованим в нашій пам‘яті та історії навіки.
Із честю та гідністю Лук’янов Віталій виконав свій обов’язок громадянина України та щирого патріота щодо захисту своєї держави. І до останнього подиху залишився вірним собі та своїм переконанням. Відданість своїй справі та патріотизм є показником його щирої віри у переможне майбутнє нашої країни!
Спогади дочки Софії:
Тато асоціювався у мене завжди з силою та захистом. Завжди допомагав у вирішенні питань, а також сам не соромився запитати чи попросити пораду, якщо щось не розумів. У мене багато спогадів присутніх з технікою. Він добре розумівся в ній. Якщо виникала якась поломка у тракторі, то його було важко відволікти від роботи, він міг сидіти у гаражі до ночі, заклопотаний роботою. Тато навчив мене їздити, як трактором, так і машиною. Кожен момент, коли він пропонував проїхатись, був радісним. Він був терплячим до мене в навчанні, через що я відчувала спокій і швидко вчилась.
Тато намагався допомагати односельчанам, більшість це було пов’язано з сільськогосподарськими роботами. Мав багато знайомих та товаришів, любив спілкування. Міг говорити на одну й ту саму тему декілька разів підряд.
Тато був емпатом, хоча не любив показувати це. Було багато речей, які торкалися його душі не менше моєї. В спогади зразу виринає смерть моєї собачки, як він турбувався за мене та боявся сказати, хоча самому також було сумно. Тато любив усіх домашніх тваринок, піклувався про них і іншим наказував. Любив придумувати чудернацькі кумедні клички домашнім тваринам, починаючи від курей і закінчуючи коровами та свинками. У нас всі мали імена, і ,на жаль, тепер це не так. Він був позитивним, любив жартувати. Коли я була менша, то як і всі дівчатка любила робити рідним косметичні процедури, і він завжди погоджувався на мої махінації.
Згадую це і розумію, яка була щаслива в той момент, коли тато завжди був поруч…
Спогади Гуменюк Марії Іванівни, вчителя української мови та літератури:
Біль втрати не мине. Спогади про Віталія Лук’янова лише світлі. Відкритий, простий, щирий, доброзичливий. Його недитяча правдивість вразила мене відразу. Стриманий, готовий завжди прийти на допомогу. Змалечку простежувалось, що Віталій – справжній господар. Він все умів: розпалити вогнище, полагодити велосипед. Замало слів, щоб передати смуток та біль, який чорним крилом торкнувся не тільки сім’ї, а й усіх, хто його знав. Віталій Лук’янов назавжди буде для нас – учнів та вчителів – прикладом великого патріотизму.
Матеріали підготувала:
Юзефко Юлія Василівна, вчитель української мови та літератури
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
