(29.04.1977 – 14.06.2024)
Україна переживає надзвичайно важливий період своєї історії, коли кожен українець відчуває на собі тягар війни та несе відповідальність за майбутнє нашої країни. Ми стикаємося з випробуваннями, які вимагають від нас великої сили, мужності й рішучості. Це не просто війна за територію, це війна за можливість існування та розвитку нашої незалежної України.
Кожен українець має розуміти, що зараз не час стояти осторонь. Кожен із нас може знайти свій спосіб, як захищати країну. Дехто відстоює нашу землю зі зброєю в руках, героїчно стоячи на передовій та оберігаючи свою рідну землю від ворога. Інші допомагають волонтерством, збираючи гроші, відправляючи ліки, одяг та продукти на передову. А є і ті, хто молиться за мир та безпеку, підтримує тих, хто повертається додому.
Роман Базюк – один із тих, хто перебував на передовій і віддав своє життя, захищаючи нас від загрози.
Одного весняного дня у домі Дмитра та Лесі був привід для щастя. 29 квітня 1977 року народилася у них перша жадана дитина – син Роман. Його сім’я проживала у селі Новосілки Горохівського району Волинської області. Хлопець зростав, як усі діти, допитливим, непосидючим, надзвичайно рухливим, життєрадісним, завжди допомагав батькам. 1 вересня 1983 року Роман пішов у перший клас Новосілківської ЗОШ І- ІІІ ступеня. Одинадцять років навчання у школі пройшли швидко і непомітно для батьків, а для Романа, як і для інших учнів, це були роки, які тягнулися довго… Невдовзі у сім’ї народився ще син Валерій, який завжди шукав підтримки та опори у свого старшого брата.
Після школи продовжив навчання у Волинському державному університеті імені Лесі Українки на історичному факультеті. 11 січня 1997 року у нього народився син Василь. Більшу частину свого життя Роман прожив у Луцьку. 18 квітня 2000 року був призваний на військову службу. З 15 червня по 31 липня 2001 року пройшов повний курс навчання по програмі підготовки сержантів Військово-Повітряних Сил України. 18 квітня 2001 року він був прийнятий на військову службу за контрактом на три роки. Його призначили командиром відділення охорони у військову частину А1416 м. Луцька.
14 серпня 2022 року Романа призвали на військову службу боронити Україну від нещадного ворога. Він був зарахований до військової частини А1008. Мав звання сержанта, був командиром мінометного розрахунку. Роман брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районах населених пунктів Кам’яна Яруга, Куп’янськ, Дворічна, Петропавлівська, Глушківка, Богуславка Харківської області.
Проте 14 червня 2024 року стало трагічним днем – перестало битися серце Захисника України Романа під час проходження служби. Це стало важким потрясінням для матері та батька, для сина, для рідних та близьких людей. Романа поховали у рідному селі Новосілки.
Роман проявив велику мужність та вірність військовій присязі. Був справжнім та мужнім воїном та вірним сином України, віддав своє життя заради нашої свободи та безпеки. Він був прикладом сили, мужності та самовідданості. Його сміливість і рішучість в обличчі небезпеки були безсумнівними. Він не тільки виконував свої обов’язки, але й показав нам уроки справжнього патріотизму. Завжди намагався бути веселим та щирим, підтримував бойовий дух та мав мрію побачити вільну Україну без війни, горя та смертей!
Пам’ять про Романа має стати символом гідності, поваги та вдячності від українського народу за його відданість Батьківщині. Він цього вартий, оскільки, проявив велику мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Вічна пам’ять та шана Герою, який пожертвував заради вільної та незалежної України найціннішим – своїм життям!
Матеріали підготувала:
Юзефко Юлія Василівна, вчитель української мови та літератури
