Його ім’я навічно викарбуване на меморіальній дошці при вході до Горохівського ліцею №2. Його фото — серед облич на стенді «Герої не вмирають». Бо герої й справді не вмирають. Вони живуть — у серцях, у спогадах, у кожному кроці, зробленому вільною землею, яку вони захищали.
Віталій Володимирович Палій народився 8 лютого 1984 року в селі Ржищів. Дитинство та юність пройшли в Горохові — вулиці міста добре пам’ятають його щирий сміх, допитливий погляд школяра, зосередженість юнака, який шукав своє місце в житті. Навчався від першого по дев`ятий клас у Горохівській школі № 2, яку закінчив у 1999 році. Тут заклалися основи тієї людяності й відповідальності, що стали визначальними в його житті.
Здобував середню спеціальну освіту у Вищому професійно-технічному училищі №2 міста Луцька, навчання завершив у серпні 2005 року.
У 2012 році проходив кваліфікаційне навчання в м. Колки у Волинському училищі професійної підготовки працівників міліції УМВС у Волинській області за спеціальністю охоронець.
Професійний шлях був різнобічним: після закінчення училища в Луцьку він опанував спеціальність, яка вимагала дисципліни, сили духу та готовності до викликів: працював охоронцем, керівником охорони, вчився, служив. У 2003–2004 роках проходив строкову службу в прикордонних військах у Великих Мостах на Львівщині. Уже тоді проявив себе як людина обов’язку, гідності, внутрішньої стійкості.
Із 2012 р. Віталій Палій працював керівником охорони ГСР ДП «Арсенал».
У 2015 році змінив місце роботию. До 24 лютого 2022 року працював на підприємстві ПП «Агросервіс» на посаді охоронця.
І, попри всі труднощі, він завжди залишався Людиною з великої літери — чоловіком, батьком, другом. Із дружиною Ольгою вони побудували родину, сповнену любові та взаємопідтримки. Виховували двох дітей: сина Валентина, що нині навчається у дев’ятому класі рідного ліцею, і маленьку донечку Злату, яка навчається в першому класі та починає своє життя. Це заради них — заради їхнього майбутнього — Віталій піднявся на захист України в найтяжчі дні її історії.
Дружина: Палій Ольга Миколаївна 8 серпня 1991 року народження. Працювала в Горохівському управлінні ПАТ Волиньгаз. На даний час зосередилася на вихованні дітей.
Син: Палій Валентин Віталійович (13.02.2010) навчається в Горохівському ліцеї №2 у 9 класі.
Донька: Палій Злата Віталіївна (18.04. 2018) навчається в Горохівському ліцеї №2 у 1 класі.
24 лютого 2022 року, коли ворог переступив кордони, Віталій без вагань став до лав Збройних сил. Старший солдат 109 батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Навідник. Воїн. Людина, яка свідомо обрала шлях спротиву. Виконував військові обов`язки в роті охорони Першого відділу Луцького РТЦК та СП. Із 27 грудня 2022 року до 10 січня 2023 року проходив вишкіл у м.Коломиї, а вже в січні був перекинутий на один із найгарячіших напрямків — у район Дружківки.
28 січня 2023 року життя Віталія обірвалося в Роздолівці Донецької області від вибухової травми під час мінометного обстрілу. Загинув, виконуючи бойове завдання. Не встиг побачити весну, не встиг за руку відвести донечку в перший клас, не побачив, як мужніє син. Але він залишив після себе не лише біль і сльози — залишив Приклад. Честі. Мужності. Самопожертви.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Бо був мужнім. Не на словах — у вчинках, у виборі, у погляді, спрямованому в обличчя смерті.
Могила Віталія — на новому цвинтарі м. Горохова. Але його душа — з тими, хто любить, пам’ятає, живе далі завдяки йому. Його боротьба триває в кожному українському серці, яке не скорилося. Пам’ять про героя житиме в спогадах.
Спогади першої вчительки Ковальчук Марії Миколаївни
Спокійний та врівноважений, чемний та завжди готовий усім допомогти. Товариський, полюбляв пограти м`яч. Мені здається що він не міг навіть ображатися, бо сам нікого ніколи не ображав. У мене лишилися тільки теплі спогади про Віталія.
Спогади класного керівника Бойко Богдани Євгеніївни про Віталія Палія — батька нашого учня, Героя України
Іноді життя дарує нам зустрічі, які залишаються в серці назавжди. Для мене такою зустріччю стало знайомство з родиною Паліїв — світлою, щирою, справжньою. Я маю честь бути класним керівником Валентина Палія — хлопця, у якому живе мудрість, сила і внутрішній спокій, не по роках глибокий. І тепер я точно знаю, звідки це в нього: від тата, від Героя, від Віталія Володимировича.
Я пам’ятаю перші батьківські збори, на які він прийшов. Спокійний, стриманий, із поглядом, у якому була надійність. Він не говорив багато, але кожне слово було влучне, зважене. Мені запам’яталося, як уважно він слухав, коли йшлося про успіхи сина. Його очі світилися гордістю. Він не був людиною, яка виставляла свою турботу напоказ — він просто був поруч, допомагав, підтримував, діяв.
Коли розпочалася повномасштабна війна і ми дізналися, що Віталій мобілізований, я згадала його саме таким — спокійним, сильним, рішучим. Людиною, яка не вагається, коли треба стати на захист. І коли на уроці Валентин уперше тихо сказав: «Мій тато на фронті», — у класі запанувала тиша. Бо навіть діти відчули важливість цього речення.
Ми всі чекали… сподівались… Та день, коли надійшла страшна звістка, став чорним для всього нашого класу. Ми втратили батька, громадянина, воїна. А Валентин — тата. Та разом із болем з’явилася й гордість. Ми розуміли: цей чоловік віддав найдорожче — життя — заради нас, заради нашого спокою, заради майбутнього своїх дітей і кожного з нас.
Я дивлюсь на Валентина — і бачу в ньому продовження Віталія Володимировича. У витримці, у погляді, у небайдужості до навколишнього. Його тато не лише герой війни. Він герой батьківства, герой людської гідності, герой нашого часу.
У Горохівському ліцеї № 2 є меморіальна дошка з його іменем. Та найголовніший пам’ятник — у наших серцях, у пам’яті учнів, колег, у кожному доброму слові про нього. Бо поки ми пам’ятаємо — герої живі.
Пошукову роботу виконав учнівський колектив 9-А класу Горохівського ліцею №2 Горохівської МР Класний керівник: Бойко Б.Є
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
