08.12.2002 – 18.04.2025

Головний сержант роти вогневої підтримки

Роман Романюк народився 8 грудня 2002 року в селі Журавники на Волині. Його виховання та становлення відбулося у місті Горохів, де він закінчив Горохівський ліцей №1 імені Івана Франка. Від самого дитинства Романа вирізняли стійкість характеру та почуття справедливості. Щойно йому виповнилося 18 років, він обрав шлях захисника, приєднавшись до лав Збройних Сил України у квітні 2021 року.

Повномасштабне вторгнення Роман зустрів на службі. З 12 березня 2022 року він був переведений до військової частини 3029 Національної гвардії України. Свідомий свого обов’язку, у січні 2023 року він підписав контракт, остаточно пов’язавши долю з професійним захистом Батьківщини.

В складі 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг» Роман брав участь у запеклих боях на Запорізькому напрямку, зокрема в районі села Роботине, де крок за кроком визволяв рідну землю від окупантів. З серпня 2024 року виконував завдання на одному з найгарячіших ділянок фронту — Покровському напрямку Донеччини. Попри важкі контузії, він ні на мить не залишив свій підрозділ, продовжуючи командувати та надихати побратимів.

Завдяки професіоналізму та лідерським якостям, на початку 2025 року Роман пройшов спеціалізоване навчання у Норвегії. Повернувшись в Україну 14 лютого 2025 року, він був призначений Головним сержантом роти вогневої підтримки 2-го батальйону оперативного призначення в/ч 3029. Побратми знали його під позивним «Малий» — ім’ям, що стало символом відваги, яка не залежить від віку.

18 квітня 2025 року о 19:35 поблизу населеного пункту Западне Куп’янського району Харківської області молодший сержант Романюк виконував своє останнє бойове завдання. Ризикуючи собою, він здійснював евакуацію поранених товаришів з поля бою. Під час порятунку життів своїх побратимів Роман отримав множинні уламкові поранення внаслідок вибуху, які виявилися несумісними з життям. До останнього моменту він залишався на зв’язку, повідомивши по рації про поранення, проте серце воїна зупинилося.

Евакуювати тіло Героя вдалося лише 21 квітня 2025 року. Факт загибелі та вірність присязі підтверджені його командирами та бойовими товаришами.

консультант ЦПРПП Горохівської міської ради  Надія Володимирівна Фищук

Зі спогадів класного керівника 9 класу Журавниківської гімназії Босої Раїси Трохимівни:

«Романюк Роман Вікторович народився та виріс у нашому селі Журавники. Він був первістком у родині Олесі та Віктора Романюків. Тут відвідував дитячий садочок, тут пішов до школи і закінчив її у 2018 році.

Усі ми пам’ятаємо милого білочубого хлопчину, який прийшов до 1 класу нашої Журавниківської гімназії. Пам’ятаємо і того стрункого усміхненого юнака, котрий закінчив 9 клас і танцював на шкільному подвір’ї зі щасливою мамою випускний вальс…

 Ось  парта, за якою він сидів. Бачимо  надзвичайну, особливу – щиру усмішку, яка так пасувала Ромчикові … Згадуємо його щирість, оптимізм, мудру начитаність, прямоту у висловлюваннях, уміння дотепно пожартувати і бути хорошим співрозмовником. Роман умів бути справжнім – справжнім учнем, однокласником, другом, сином.

Пам’ятаємо… Згадуємо…

Але не хочемо  вірити, що  нашого ГЕРОЯ вже немає з нами.

Знаючи Ромчиків характер,  не сумнівалися, що він стане на захист рідної землі і буде мужньо, з юнацьким запалом, боронити її від ворога.

Знаємо, як переживали і молилися за нього мама з татом, як гордилися ним молодша сестра Анна та братик – п’ятикласник Ярослав. Молилися і переживали за Ромчика й ми всі. Раділи зустрічам, коли він повертався додому в короткочасні відпустки. І, кажучи : «Бережи себе!», чекали, що наступного разу, повернувшись до рідного дому,  Роман, як і обіцяв, обов’язково завітає у гості…

Не судилося…Не віриться… Лише 22…

Боляче. Сумно.

Дякуємо Тобі, Ромчику …

Дякуємо, наш світлий Янголе…

Ти назавжди в наших серцях…

У глибокій пошані схиляємо голови перед батьками Героя.

Нехай спогади про Романа будуть світлими, а пам’ять – вічною.»

8 грудня 2002 року народився Роман Вікторович Романюк, юний захисник України, чиє життя трагічно обірвалося на полі бою. Роман навчався у старших класах Горохівського ліцею №1 імені Івана Франка, де здобував знання та формував свої життєві цінності.

Некролог. Заступник директора з навчально виховної роботи Кулай Майя Сергіївна Горохівського ліцею імені Івана Франка 

У Великодній день, коли Пасхальні дзвони лунали над землею, сповіщаючи про перемогу життя над смертю, у франківську родину прийшла страшна звістка – на полі бою, у святій боротьбі за волю та незалежність України, загинув наш випускник Роман Романюк.
Народився 8 грудня 2002 року в мальовничому селі Журавники, де закінчив місцеву гімназію. Роман був тим світлим промінчиком, що увірвався в наше життя, коли в десятому класі переступив поріг ліцею. За короткий час він став більше ніж учнем, а душею класу, братом по духу, другом.
Як згадує класний керівник Грищук Світлана Миколаївна, Роман був добрий, щирий, врівноважений – ці риси відразу виділяли його серед інших. Його спокійна посмішка ніби заколисувала тривогу, а лагідне слово зігрівало душу. Любив спорт, мав загартований дух і мужнє серце. З повагою ставився до вчителів, шанував кожного, хто йшов поруч.
Роман був не просто сином – був опорою для батьків. Найстарший у родині, завжди подавав приклад молодшим братові й сестрі. У його очах вони бачили силу, в словах – мудрість, у діях – відповідальність. Він був для них не лише братом, а й наставником, захисником, світлом, що вказувало шлях. Його любов до сім’ї була безмежною, його присутність – надією, його слово – законом доброти. І сьогодні, коли його немає поруч, у серцях рідних живе його безмежна любов, його віра, приклад справжнього чоловіка.
Роман не просто жив – він світив. Його життя було коротким, але сповненим глибокого змісту. Його вибір – захищати рідну землю – був вибором мужнього серця, вибором Героя. І хоча його вже немає серед нас, у наших серцях він залишиться вічним символом любові до Батьківщини, гідності та честі.
Спи спокійно, дорогий наш Романе. Земля тобі пухом, небо – миром, а пам’ять – вічністю.
Учнівський, педагогічний та батьківський колективи Горохівського ліцею №1 ім. І.Я. Франка висловлюють щирі співчуття родині Романюків. Разом з вами сумуємо і молимося.
Вічна шана, глибока повага та світла пам’ять Романові.

Свою службу він проходив у військовій частині 3029, де проявив себе як мужній та відданий воїн. 18 квітня 2025 року молодший сержант Роман Романюк загинув під час виконання бойового завдання з евакуації поранених військовослужбовців поблизу населеного пункту Западне Куп’янського району Харківської області.

Звістка про загибель Романа стала болючою втратою для Горохівської громади, особливо для рідного села Журавники. Молодий, сповнений життя, він віддав найцінніше – своє життя – за мир та спокій на рідній землі.

Словами неможливо передати всю глибину скорботи. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава Герою Роману Романюку! Його подвиг буде жити вічно.

консультант ЦПРПП Горохівської міської ради  Надія Володимирівна Фищук