Гончарук Дмитро Юрійович народився 29 вересня 1994 року в селі Скобелка Горохівського району Волинської області.
Батько — Гончарук Юрій Олексійович 17 січня 1969 року народження. Працював водієм, сторожем.
Мати — Гончарук Світлана Іванівна 9 жовтня 1973 року народження. Більше ніж 25 років пропрацювала кухарем ДНЗ “Пролісок” Горохівської ТГ, вкладаючи душу в смачні страви для маленьких односельчан. Світлана Іванівна виховувала двох синів, Діма був молодшим сином. Мати вкладала у своїх хлопчиків всю душу. Вона, як кухар, часто готувала для них різноманітні смаколики. Загибель сина — це неповоротна втрата для неї, відірвано частину серця, душа спустошена.
Брат — Гончарук Павло Юрійович 10 липня 1992 року народження. Павло — старший брат Дмитра. Брати росли дружними, полюбляли ходити до лісу. Улюблене заняття відшукати й дослідити ДОТ (залізобетонну фортифікаційну споруду для прикриття артилерійної зброї). Хлопці з дитинства захоплювалися військовими історичними подіями та часто влаштовували “гру у війну”… Тоді це була просто дитяча забавка. Хіба Діма міг подумати, що доросле життя перенесе його на справжнє поле бою і йому загляне в очі смерть. Також Дмитро був поціновувачем старовинних монет, йому вдалося зібрати справжню колекцію.
Дружина — Гончарук Інна Олександрівна 26 вересня 1996 року народження.
Інна і Діма познайомилися під час навчання в Торчинському професійно-технічному ліцеї. Це було перше юнацьке кохання. В шлюбі народилися двоє дітей.
Син — Гончарук Давид Дмитрович 10 жовтня 2014 року народження. Зараз Давидко навчається в 4 класі. Хлопчик дуже боляче пережив загибель тата, адже між татом та сином існував особливий зв’язок.
Донька — Гончарук Домініка Дмитрівна 4 вересня 2023 року народження.
Донечка народилася вже під час війни. Цій маленькій квіточці був лише один місяць, коли тато пішов на небо.
З 2001 по 2010 рік навчався в Скобелківській загальноосвітній школі l-ll ступеня. У школі обожнював уроки історії та брав активну участь у краєзнавчо-пошуковій роботі.
3 2010 по 2013 роки навчався в Торчинському професійному ліцеї. Після закінчення якого отримав професію маляр-штукатур.
За своє життя спробував себе в різних професіях. Працював охоронцем на молокозаводі “Галичина”. Співробітники згадують його як чесного і справедливого.
Закріпився формувальником металопереробного комбінату ТОВ “ Завод “Горсталь”.
Дмитро пішов на війну добровольцем на другий день повномасштабного
вторгнення. 25.02.22 року призваний по мобілізації та зачислений в роту
охорони 1 відділу Луцького РТЦК та СП де проходив військову службу. В
кінці січня 2023 року був переведений до 118 окремої механізованої
бригади ЗСУ. З червня 2023 року виконував бойові завдання на
Запорізькому напрямку.
Захисник загинув від артилерійського обстрілу під час виконання
бойового завдання між селами Роботине та Новопрокопівка Запорізької
області Пологівського району 9 жовтня 2023 року.
Дмитро під позивним Балу безстрашно виконував бойові завдання, його передостанній вихід на позиції був з до кінця не вилікуваною ногою після перелому. Медики забороняли йому повертатися на поле бою, але він не міг інакше, бо його чекали побратими.
“Добряк із щирим серцем, наївний “по-доброму”, дорослий малюк…ти завжди посміхався, навіть коли було важко”, – так згадував про Діму побратим Андрій Мельничук.
Згадки Костянтина Гребенко : “ Ти був таким собі добрим, веселим ведмедиком, трохи по-дитячому наївним. Завжди посміхався, навіть перед виходом на бойові. Ти був справжнім Воїном, наш Дмитрик, наш Балу”.
“Діма (Балу) ти був справжнім другом, спокійним, врівноваженим, сильним, мудрим. Ти завжди сам першим просився на нуль. Був, є і будеш справжнім Героєм”, – пригадує Руслан Свідерський.
Дмитро Гончарук вважався безвісти зниклим з 11 жовтня 2023 року.
8 жовтня Дмитро разом з двома побратимами пішов на чергове завдання, яке успішно виконали і вже поверталися назад. Сіли перепочити, щоб набити магазини набоями і в цей момент їх накрив артилерійський обстріл. Смерть настигла миттєво, серце Дмитра перестало битися 9 жовтня о півдні. Вдома родина чекала дзвінка. Мама та дружина не покидали надію почути його голос, а побратими не знали спокою, адже хотіли повернути тіло друга додому, щоб упокоїти його душу. Ризикуючи своїм життям, чотири побратими пішли туди, де загинув Дмитро. Дорога була тяжкою та небезпечною, щоб пройти непоміченими вони вирушили вночі. Серед темряви знайшли тіло побратима, впізнали його по берцях. Дмитро був міцним хлопцем, мав велику вагу, тому нести тіло було дуже важко. Дорога назад була довгою та тяжкою, побратими не встигали зникнути з поля бою за темряви. На п’яти наступав світанок, смерть дихала хлопцям в спину… І лише щира молитва Богу врятувала їх. Несподівано на сонце насунули хмари, а землю вкрив густий туман. Їм вдалося повернутися живими і винести тіло Героя..
2 листопада 2023 року Дмитро Гончарук був похований на цвинтарі рідного села Скобелка Луцького району Волинської області.
Автор Якобович Ольга Анатоліївна
