Скорботна звістка прощання прокотилася селом Звиняче, що на Волині. Тут 26 січня 2025 року назавжди попрощалися з військовим Романом Сербалюком – сином своєї землі, який двічі, без вагань, ставав на її захист. Його життєвий шлях, сповнений відваги та самопожертви, став яскравим прикладом справжньої мужності та непересічного військового хисту, обірваним у бою 23 січня 2025 року.
Роман Сербалюк був одним із тих, хто першим відчув поклик серця, коли у 2014 році ворог зазіхнув на цілісність України. Він захищав Україну ще з часів АТО, демонструючи тоді свою готовність стати на оборону держави. Повернувшись до мирного життя, Роман, ймовірно, мріяв про спокій та будував плани на майбутнє. Проте доля, а точніше, підступний ворог, знову закликала його до зброї.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман Сербалюк не вагаючись, знову взяв до рук зброю, щоб боронити нашу землю. Цей вчинок – це не просто виконання обов’язку, це яскравий прояв глибокого патріотизму та безмежної відданості своїй країні. Він знав ціну миру, адже вже пройшов горнило війни, і розумів, що майбутнє України залежить від кожного, хто здатен чинити опір.
Військовий хист Романа проявлявся не лише у його безстрашності, а й у здатності діяти рішуче, зважено та ефективно у найскладніших бойових умовах. Кожен, хто обирає шлях захисника, мусить володіти не лише фізичною силою, а й стратегічним мисленням, витривалістю та готовністю до самопожертви. Роман Сербалюк, як справжній воїн, втілював ці якості, ставши надійним щитом для своїх побратимів та мирних громадян.
Горохівська міська рада у своєму дописі справедливо зазначає: “Він заплатив найвищу ціну за наше право жити у вільній країні. Його ім’я назавжди залишиться в нашій пам’яті, а його подвиг — у серцях кожного українця”. Ці слова – не просто данина пам’яті, це визнання надзвичайної жертовності Романа Сербалюка, який загинув у бою 23 січня 2025 року. Його життя, обірване на полі бою, стало фундаментом для нашого майбутнього, для вільного життя українського народу.
Пам’ять про Романа Сербалюка, мужнього захисника зі Звинячого, буде жити у серцях його родини, друзів, побратимів та всіх українців. Його приклад – це нагадування про те, якою ціною здобувається наша свобода, і про те, що справжня мужність не знає меж. Герої не вмирають – вони живуть у наших спогадах, у наших вчинках та у нашій незламній вірі в перемогу.
Надія Фищук, консультант ЦПРПП