Сербалюк Роман народився 2 жовтня 1970 року у мальовничому селі Звиняче в сім’ї священника Григорія та Софії. Ріс активним хлопчиком, любив гратися у дворі з друзями. Мама з посмішкою пригадує, як Рома часто втікав з дому, і батьки шукали його по подвір’ях сусідів або взимку — на санчатах. Червонощокий, з блакитними, мов небо, очима — ні сильні морози, ні завірюхи не зупиняли його.
У перший клас Роман пішов до місцевої Звиняченської середньої школи. Був хорошим товаришем, надійним другом і працьовитим учнем. Разом з однокласниками вивчали тракторну механіку, гуртувалися у позаурочний час: грали в хокей узимку та у футбол влітку на місцевому березі, де самі організували каток. Хлопці власноруч майстрували хокейні ключки та ворота для футболу. Рома завжди поспішав допомогти класному керівнику Зінаїді Степанівні Вараві на пришкільних ділянках, де вирощували квіти, городину та картоплю.
Після закінчення 9 класу вступив до Торчинського професійного училища, щоб здобути професію зварювальника. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Нагірному Карабасі.
Повернувшись зі служби, закінчив курси водія і працював у місцевому колгоспі ім. С. Кірова. Згодом одружився з Олею з села Холонів, де продовжив працювати водієм. Подружжя виховувало двох дітей — Романа та Ірину. Після розлучення Роман повернувся до рідного села та працював на підприємстві PODA-Волинь.
У 2014 році, повернувшись із заробітків за кордоном, потрапив під другу хвилю мобілізації й добровольцем пішов до Вишгородського військкомату. Служив у частині В4680, брав участь у бойових діях на сході України.
У 2016 році був комісований за станом здоров’я. Працював у місті Горохів.
24 лютого 2022 року, отримавши повістку, з’явився до місцевого військкомату, попри обмеження за станом здоров’я. Брав участь у бойових діях у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Молодша сестра Анна зі сльозами на очах пригадує Романову відпустку, коли він без попередження прийшов на поріг материнської хати з двома великими букетами квітів:
«Постійно нагадував, як сильно мене любить, вітав з усіма святами, турбувався про нас із мамою. Дуже цінувала наші розмови, навіть нічні — при будь-якій можливості поговорити й пригадати проведені разом моменти», — розповідає сестра Анна.
У жовтні 2024 року мав проходити військово-лікарську комісію, адже тиждень перебував у госпіталі за станом здоров’я. Проте відмовився. Був переведений з артилерії до піхоти, на посаду старшого водія ракетно-зенітних військ. 16 січня зателефонував сестрі, попередив, що зв’язку не буде, бо йдуть на позицію.
Роман постійно підтримував зв’язок зі своїми побратимами, і куди б війна його не закинула, всюди він не забував за друзів побратимів ще з часів АТО, а вони за нього.
Роман загинув 23 січня під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Петропавлівка Куп’янського району Харківської області.
Чин поховання Сербалюка Романа Григоровича відбувся в селі Звиняче 26 січня.
« Був сонячний недільний день. Не січневий, а березневий. Але весни немає : вона згасла ще не наступивши. Згасла, тому що втратили сина, тата, друга, односельчанина Романа Сербалюка. І сонце згасло для нього і для мами Софії, сестри Ані, донечки і сина і для внучат, всіх, хто його любить.
Роман мав би в цьому році зустріти своїх 55-ть років з найріднішими. Не судилося…
Армійське життя Романа стартувало в Нагірному Карабасі в радянські часи строкової служби. Тоді навіть не уявляв яким буде майбутнє. Кохав, радів народженню донечки і сина. Праця, будні, проблеми: як у всіх.
З 2014 року Роман пішов добровольцем з початком т.з. АТО , а насправді українсько-російської війни . Зрозуміло, що як розпочалася повномасштабна (Велика війна) 24.02.2022р., Рома не лишився осторонь, а буквально наступного дня пішов на війну.
Навіть перебуваючи на передовій не втрачав гумору і доброти свого серця.
На різдвяні свята отримав відпустку і вдалося зустрітися з найріднішими, обійняти родину.
Планував в день Перемоги над москалями танцювати.
Рома, обіцяю : ми заспіваємо пісню Перемоги і ще за танцюємо.
Блакить твоїх очей згенерує небо України.»
Пише на своїй сторінці вчитель історії Звиняченського ліцею Тетяна Швейгер.
Автори:
Анастасія Семенюк – заступник директора з виховної роботи Звиняченського ліцею.
Тетяна Швейгер – вчитель історії Звиняченського ліцею.
