Народився наш герой 30 листопада 1984 року в селі Ощів Горохівського району Волинської області в шанованій хліборобській родині. Батько, Шкамарда Дмитро Григорович, 14.09.1958 р. н. , працював експедитором в Горохівському ТРО, потім Сенкевичівському. Мати, Шкамарда Катерина Мефодіївна, народилася 15.01.1964 року. Працювала на Луцькій швейній фабриці, в Сенкевичівській хлібопекарні. Вийшовши заміж за Дмитра, довгий час працювала різноробочою в ПОСП «Райдуга». Пізніше, 12 років , з 1989 по 2001 завідувала пекарнею в тому ж ПОСП «Райдуга». В дружній працьовитій сім’ї Андрій був найстарший. Крім нього , є ще сестра Лідія і брат Сергій. Андрійко ріс слухняним, спокійним хлопчиком. Із задоволенням допомагав батькам по господарству, наглядав за молодшими братиком і сестричкою.
У 1991 р. Андрійко пішов у перший клас Ощівської дев’ятирічної школи. Закінчивши 9 класів , вчився в Горохівському технікумі на агронома. Але зрозумівши, що йому більше подобається техніка , здобув професію шофера, тракториста, зварювальника у Горохівському ДОСААФі . Отримавши водійське посвідчення, працював водієм спочатку в ПОСП «Райдуга», потім розвозив продукти в м. Острожець Рівненської області. Останнім місцем роботи був ремонт моторів автобусів та автомобілів.
Андрій одружився з гарною дівчиною Катериною. В них народилося трійко чудових діток. Синові Олександру на даний час 19 років. Він працює на одному з луцьких підприємств. Середня донька , Світлана, закінчує 10 клас в ліцеї м. Острожця Рівненської області. Там же, в 6 класі , навчається найменша донечка Настя.
Та російський ворог не дав йому змоги тішитися дітьми , мирно займатися улюбленою справою. 4 жовтня 2023 р. Андрій отримав повістку і без вагань , страху пішов захищати свою землю. Навчання проходив на Рівненському полігоні. Рядовий Шкамарда Андрій був кулеметником в 68-ій окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Воював на Харківському напрямку. В квітні 2024 р. був поранений , отримав контузію. Тривалий час лежав в лікарні в м. Житомир. там йому зробили операцію на вухо.
Після лікування військовослужбовець знову поїхав виконувати свій військовий обов’язок . спочатку був на Харківському напрямку під Ізюмом. Пізніше перейшов на Покровський в Донецьку область. Там і отримав поранення , несумісні з життя 17 серпня 2024 р.
Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій». Це офіційна відзнака , яка вручається військовослужбовцям та ветеранам, що брали участь у бойових діях. Відзнака підкреслює їхній внесок у захист України та є символом честі та мужності. Поховали мужнього героя на кладовищі в рідному селі Ощів.
Спогади
…Андрій Шкамарда…Важко переконати себе в тому, що він був…, що його немає в живих, що залишились лише спогади. Сьогодні ми вдячні йому за жертовність заради України і її самостійності. Андрій для мене Герой! Він став гордістю рідної школи, однокласників, односельчан, Горохівської громади, Волині і України. Доля кинула його в пекло війни. Він був призваний до лав ЗСУ і загинув , з честю виконавши свій священний обов’язок перед Батьківщиною. Але в моїй пам’яті він живий.
Ріс Андрійко в простій селянській сім’ї в с.Ощів, що на Горохівщині. Виховувався на принципах доброти і моралі, милосердя і поваги до старших, любові до праці і життя.
В школі він був одним із 19-ти учнів класу. Найменший за ростом, але завжди веселий і усміхнений, жвавий, іноді непосидючий. Був дуже доброю і щирою дитиною. В школі ми називали його «Андрійком» і любили за вміння з усіма контактувати, ділитися своїми пригодами, втішати ображених і підтримати, коли це було потрібно. Був завжди ввічливий до вчителів і працівників школи та простим у відносинах з однолітками.
Чи був Андрійко лідером класу? Ні! Він просто був душею класного колективу, активним учасником всіх позакласних заходів. Це була позитивна дитина. Любив жартувати, вмів розважати, захоплювався спортом. Був учасником і часто переможцем спортивних змагань. Мріяв про світле і щасливе майбутнє…Створив сім’ю . війна обірвала все задумане і забрала життя…
Андрійка не стало. Але герої не вмирають! Він назавжди в наших серцях! І пам’ять про нього вічна!
Класний керівник Середа Т.І.
Спогади однокласників
Я пам’ятаю Андрія веселим , життєрадісним, енергійним та позитивним хлопцем із щирою душею. Він був добрим і відвертим, завжди готовим прийти на допомогу. І навіть при останній нашій зустрічі з однокласниками, коли Андрій був у відпустці, казав, що вдома добре, але я мушу йти, ботам мої хлопці.
Ми не думали, що це була остання зустріч. Вірили, що війна швидко закінчиться і Андрій щасливо повернеться додому. Але життя розпорядилося по-іншому. Андрія не стало…Він загинув , як герой! Він – наша гордість! Низький уклін тобі за твій подвиг!
Людмила Бубало (Квашко)
«Життєва географія» розкидала нас з Андрієм різними стежками ще з юнацьких літ. Наші дороги лише подекуди перетиналися на рідних теренах. Мабуть, тому, завжди, при згадці про нього , з глибини пам’яті виринає зовсім молодий , простодушний образ із невинною щирою посмішкою та впізнаваною зачіскою, доброю та нелукавою зачіскою юнак.
В одному класі ми навчалися лише п’ять років. Росли в різних селах. Пам’ятаю, що Андрій завжди був у вирі різних кумедних та веселих ситуацій, над якими ми всі разом любили (по-хорошому) , посміятися.
…Як з’ясувалося, з-поміж таких відкритих постатей і постало багато героїв нинішньої війни. А серед них і наш Андрій Шкамарда! Він віддав життя за свободу , державність та майбутнє України. Масштаби подвигу наших героїв ми ще іноді не до кінця осмислюємо… і оцінюємо.
Низький уклін Тобі, Андрію, за Твій подвиг і жертовність! Дякую твоїм батькам, які виростили справжнього Героя, дякую сім’ї і рідним! Вічна пам’ять Андрієві! Ми перед Тобою в невідплатному боргу!
Володимир Мартинюк
Андрій був…Яке страшне слово «був»…Здається, недавно сиділи і пили каву. Як добре, що ми з дівчатами – однокласницями знайшли час зустрітися з Андрійком , коли він був у відпустці в зв’язку з пораненням. Він розповідав нам про побратимів, про те, як мав отримати нагороду, адже на позиції залишився тільки один і тримав посадку, відбиваючись від орків. Розповідав про бойового медика з позивним «Дєд», який дуже любив Андрія і опікувався ним, як рідним сином.
Андрія було легко любити. Він був добрим і щирим, завжди усміхненим , позитивним. Але під час нашої зустрічі в його очах ми бачили сум. Можливо , від горя, якого надивився на війні, можливо від поганих передчуття чи смутку за дітьми.
Ми разом росли, разом ходили до школи, пасли корови(тоді це був обов’язок всіх дітей), разом ходили в ліс , на дискотеки. Він був досить відповідальний. Пам’ятаю наші веселі зими. В Андрійка були найбільші санки, змайстровані його татом. Як ми любили всі гуртом летіти з гори на тих санках! А на гору їх наш друг сунув сам. Був джентльменом! Завжди підтримував, захищав, допомагав.
В нашій пам’яті він живий і таким залишиться, допоки б’ються наші серця!
Пам’ятаємо! Любимо! Молимось! Сумуємо…
Ірина Ситник (Андрійчук)
…В моїх спогадах він, наш Андрій, залишиться живий. Залишиться щирим , веселим, добрим та хорошим другом дитинства, однокласником, воїном, який віддав життя за кожного з нас.
Пригадую останню розмову з Андрієм 11 серпня, перед його виходом на бойове завдання. Він тоді, ніби передчуваючи біду, сказав : «краще 300-ий, ніж 200-ий…». А потім…, всі ми почули сумну звістку про загибель Андрія…
Ми з ним виросли на одній вулиці. Жили майже по-сусідству. Разом гралися, бешкетували, сварилися і мирилися. Але Андрій ніколи не тримав образ, завжди був готовий прийти на допомогу, ділився останнім. І це все він робив від щирого серця. Для нього не існувало «моє» і «твоє».
Пригадую наше навчання в Сенкевичівській музичній школі, наші безкінечні жарти та розмови по дорозі в школу.
Особливо любив Андрій техніку. Міг поремонтувати усе. Те, що для інших було мотлохом – для нього було конструктором.
Дуже рано обірвалось його життя…Жорстока смерть вирвала його із наших рядів…він загинув як Герой. Я пишаюся ним і низько схиляю голову за його жертовність. Спочивай з миром, друже, у Царстві Небесному! Світла і вічна пам’ять нашому Герою! Ми тебе ніколи не забудемо !
Гороть В’ячеслав
Матеріал підготувала вчитель історії Ощівської гімназії Мельничук А.О.
