Так ніхто не кохав…
Раз у тисячі літ,
Лиш приходить подібне кохання
Як мене ти колись обіймав
Серце плакало з радості зрання
Як мене ти завжди цілував
То навколо усе зацвітало
Так ніхто не кохав…
Тільки ми лиш пізнали кохання
Яке стрімко нас понесло
У оманливий світ сподівання
Що ми старість зустрінем удвох
Що зустрінемо ще не одне світання
Що ми будем у купці, разом
Та розбились мої сподівання
Так ніхто не кохав…
Як мене ти кохав
Кожен день при тобі розцвітала
Щаслива була я така
Що щастя вже не рахувала
Була кохана, і кохала
В твоїй любові потопала
Твоя усмішка мене зачарувала
Вона усі багатства заміняла
Бо була щира, зігрівала
Вона мене в полон узяла
Так ніхто не кохав, як тебе я кохала
Весь світ довкола метушиться
Весь світ живе своїм життям
Зима вже плавно переходить в весну
Весна у літо перейде
Бо день за днем проходить швидко
Немов хвилина все життя
Годинник тікає тихенько
Він відміряє наші дні
Та час буває завмирає
І не лікує зовсім він
Він вчить із болем просто жити
Хоч вже нема кого любити
Бо не підвладний людям час
Його не можна повернути
Його не можна зупинити
А хтось за нього і життя віддав
Щоб мирно могли інші жити
Ходити, плакати, любити
На цьому світі ще пожити
Вернись коханий я благаю
Вернись коханий я молю
Тебе в обіймах закохаю
Тримаю міцно, не впущу
Вернись прошу бо я кохаю
Так сильно я тебе люблю
З тобою хочу говорити
Життя хотілося прожити
Тебе немає – пустота
Лиш тихо тікає годинник
Рахує він мої хвилини
Коли зустріну я тебе
І знов відчую твою ласку
Твоє кохання дороге
Ти в мене був самий найкращий
Таких на світі більш нема
Промінчик сонця ти ласкавий
Моя ти доле дорога
Тебе нема, для чого жити
Ходити плакати щодня
Носити тобі білі квіти
І твоє фото цілувати
Хіба ото життя ?
То мука сама більша в світі
Коли душа твоя пуста
Пуста і змучена страшенно
Не знає вже вона страху
І більше мріяти не вміє
Лише мучиться та існує…