Війна лиш згуртувала українців,
З’єднала схід і захід воєдино.
Ми не дамо ненависним чужинцям
Поставить на коліна Україну!
Бо тут зросли на землях прадідівських,
Де мова й пісня серцю дорогі.
Де сила у молитвах материнських
І де вітри привільні степові.
Хто у біді, плече підставим дружнє,
Помолимось за вбитих янголят.
І відігріє серце своє мужнє
Після війни утомлений солдат…
Здолаєм гадь – й засяє Україна
У європейській здруженій сім’ї.
Земля Шевченкова нескорена, нетлінна,
Як вічні українські солов’ї.
Настане мир, блакить розллється чиста,
Задзвонять дзвони радісно в церквах.
І стяг жовто – блакитний променисто
Замайорить у селах і містах!
04.10.2022
Гей, прокляті москалі!
Геть із рідної землі.
Хай малі не гинуть діти
І не плачуть матері.
Гей, гнилих рабів потомство!
Волю нашу не віднять.
Про ординське віроломство
В цілім світі гомонять.
Гей, зостались тільки клапті
З планів путінських в кремлі.
Заберіть московські лапті
З української землі.
Гей ловіть смертну кулю,
Кат до лаврів не доріс.
Ви отримаєте дулю
Під шмаркатий руський ніс!
Стікають тихо, плачуть свічі,
Люд український в молитвах.
Ще не було такої січі,
Такої віри у серцях!
Юнак і старець піднялися,
Щосили б’ють московську гадь.
Брати-вкраїнці обнялися,
Ніхто не зможе нас здолать!
Тікають орки-посіпаки,
Проклятій армії кінець.
Діди ще вчили гайдамаки,
Як заганяти в них свинець!
Лютують вражі московіти,
Та їм готує некролог
Народ, якого не скорити,
Бо з нами Правда, з нами Бог!
Низький уклін тобі, солдате,
Хай згинуть кляті москалі.
І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Низький уклін тобі солдате,
Хай згинуть кляті москалі.
І буде син і буде мати
І будуть люди на землі.
Схиляєм голови у шані
І молимось щоночі в тьмі.Бо ми єдині й нездоланні,
Й не хочем жити у ярмі.
В гарячих жилах кров козацька
Нуртує у буремний час.
Чужинцям не вдалось зненацька
Поставить на коліна нас.
Застрянуть кісткою у горлі
Вам Київ, Харків і Херсон.
Ми лиш гуртуємося в горі –
Над вами світовий прокльон!
З тобою янголи, солдате,
Тремтять прокляті москалі.
І буде син і буде мати
І будуть люди на землі.
Прощай, люба мамо, я лину ангеликом в небо,
Лишаю назавжди розквітлі весною сади.
І плакать рідненька щоночі не треба,
Я голову склав, аби ви не знали біди.
Прости сивий батьку, що був неслухняним я сином,
Завжди поспішав і так рідко тебе обіймав,
Життя без вагань я віддав за свою Батьківщину,
Геройською смертю у герці із ворогом впав.
Бувай, мила сестро, я хочу, щоб ти дівувала,
У косу русяву ромашки вплітала в саду.
Я більш не вдягнуся сорочку, що ти вишивала,
Лиш голубом білим тобі під віконце прийду.
Прощайте навік, посадіть на могилі калину,
За душу мою помоліться усі при свічах.
Бо більше за все я кохану любив Україну,
І небо безмежне, і поле в дозрілих хлібах….
Чорна звістка спати не дає:
На Волинь мою орда встає…
Хижо сатанинський перст кладе
На чоло Полісся молоде.
Клекотять тужливо навсібічСтир, Горинь і Буг в безсонну ніч.
І щемить серденько від тривоги,
Січ гряде кривава до знемоги…
На ялині сич кричить протяжно:
Щезнуть вороги, у землю ляжуть.
Згинуть у далекій стороні
На хресті, на палі, на вогні.
Смерть гієн чекає на гостині,
Вдавляться чорнОземом Волині!
Понад плесом плач стоїть чаїний,
Сталлю і свинцем катів зустрінем.
Хай заглушить хрускіт черепів
Плач вкраїнських дочок і синів.
Вирвем сатані зміїні жала,
Щоб батьківський край не плюндрувала.
Прихвоснів російського кремля
Спопелить ця Лесина земля
Мавки й Лукаші стають до бою,
Захлинетесь юшкою рудою.
І покорчить вам криваві руки,
Очі виклюють волинські чорні круки.
Стлієте в пожарищі кістьми,
Посланці московської орди!
У грядущі дні жахіття скресне –
Й сонячна земля моя воскресне.
Де ступає чобіт клятих псів,
Оживе красою синь лісів.
Де ракет ворожих смерч летить,
Розіллється знов озер блакить!
Ти українець чи москаль?
На ворогів достатньо паль!
Змістовна буде в нас розмова:
Це – віра, армія і мова!
Якщо ти молишся чужою,
Водно з московською ордою!
Жорсткою стане враз розмова:
Це – віра, армія і мова!
На захист краю не ставав?
Геть п’ятами ти накивав!
Всіх дезертирів жде розмова:Це – віра, армія і мова!
Промовиш слово «паляниця»?
Що рідне – для душі скарбниця.
Чекає покручів розмова:
Це – віра, армія і мова!
Стукає літо у шибки
Вишнями й сивим дощем.
Крає війна нам на скибки
Душу холодним ножем…
Зорі кривавляться в небі,
Сон утікає з-під вій.
Місяць -сполоханий лебідь-
Спокій викльовує мій…
Як ти , далекий вояче,
Серед прильотів і мін?
Слово молитви гаряче
Я шепочу навздогін…
Як ти, мій рідний, у пеклі
Вистояв ніч цю у сІчі?
В битві кривавій, запеклій,
Дивлячись смерті у вічі…
Чуєш , козаче, тримайся,
Я усім серцем з тобою.
Тільки живим повертайся,
Рани глибокі загою…
Буде усе ще для тебе:
Зорі і трепет кохання.
Буде в зіницях півнеба,
Кава для двох на світанні!
Знай : за тобою Вкраїна,
Син і рідненька матуся.
Ти лиш живи неодмінно,
Знай : я щоночі молюся…
11.07.2022