Микола Чижик –його доля стала символом незламності та відданості. Народившись у мальовничому Горохові, він з перших днів повномасштабного російського вторгнення без вагань став на захист рідної землі, пройшовши крізь пекло найгарячіших точок фронту.
Спілкуючись із Миколою, відчуваєш неймовірну силу духу, яка ховається за його спокійною манерою розмови. Його слова скупі, але кожне з них – вагоме свідчення пережитого пекла. Незважаючи на важкі випробування, втрату слуху та біль втрати брата, в його голосі немає ані краплі розпачу чи озлобленості. Натомість відчувається глибока відповідальність за побратимів та непохитна віра в перемогу України. Його розповіді про війну – це не героїчні балади, а сувора правда фронтового життя, де поряд зі смертю завжди є місце для братерства та взаємопідтримки. Слухаючи його, розумієш, що справжні герої – це не ті, хто кричить про свої подвиги, а ті, хто мовчки робить свою справу, наближаючи мир для своєї країни. Його приклад – це натхнення і нагадування про те, якою ціною дається наша свобода.
До війни Микола був люблячим чоловіком Оксани, турботливим батьком для синів Данила та Андрія. Але коли ворог ступив на українську землю, він відчув, що його місце – поруч із тими, хто стримує навалу. Служба в АТО/ООС стала для нього першим бойовим досвідом, загартувавши дух і навчивши цінувати кожну мить життя.
З початком повномасштабної війни Микола знову опинився на передовій. Снігурівка, Святогірськ, Білогорівка, Соледар, Сіверськ, Лисичанськ – ось лише неповний перелік міст і селищ, де він разом із побратимами давав відсіч ворогу. Під безперервним вогнем артилерії, під прицілом ворожих літаків, у кривавих стрілецьких боях народжувалося особливе братерство – коли життя одного залежить від іншого, коли біль і страх діляться на всіх.
“На лінії фронту завжди страшно, – ділиться Микола. – Робота проста – її треба виконувати, щоб вберегти чиєсь життя”. Він був не лише солдатом, а й опорою для своїх побратимів, завжди намагаючись бути поруч, підтримати словом і ділом. Разом вони навчилися сміятися в обличчя смерті, яка чатувала на кожному кроці. Кожен знав, що в разі поранення поруч буде той, хто перебинтує, зупинить кров, витягне з позиції. Микола неодноразово брав участь в евакуаційних бригадах, виносячи з поля бою поранених і, на жаль, загиблих. “Вмерти бояться всі, – каже він. – Треба до всього ставитися з розумінням, бути відповідальним. Кожна секунда може врятувати життя – своє і тих, хто поруч”.
Микола був свідком неймовірної відваги українських захисників. Він розповідає про стрілецькі бої, під час якої в ворога відбили БТР, про артилерійський обстріл російського десанту під час переправи через річку в червні 2022 року.
Згадує, як їхня невелика група опинилася в окопах під шаленим вогнем, коли кулі летіли рікою, а потім довелося відбиватися гранатометами, бо закінчилися набої.
Особливо болючим спогадом для Миколи стала оборона Білогорівки. Через невдало обрану позицію українські війська потрапили під потужний обстріл російської артилерії. Разом із побратимами він вирушив на допомогу, але, на жаль, після ворожого удару ніхто не вижив. Їм довелося діставати з-під завалів тіла загиблих, щоб їхні рідні могли попрощатися зі своїми героями.
Війна не оминула й самого Миколу. Під час одного з бойових завдань його евакуаційний автомобіль підірвався на міні. Він дивом вижив, але отримав важкі осколкові поранення та втратив слух. Довгий час тривала реабілітація, але бойового духу Микола не втратив. Він не зміг повернутися до штурмових підрозділів, про що шкодує й досі, але знайшов своє місце в іншій важливій сфері – налаштуванні та обслуговуванні дронів і безпілотників. Його технічні знання та досвід допомагають у навігації українським військовим, роблячи свій внесок у боротьбу з ворогом.
Важким ударом для Миколи стала загибель на війні його брата Дмитра. Ця втрата стала ще одним підтвердженням жорстокості війни та ціни, яку платить Україна за свою свободу.
Незважаючи на важкі поранення, втрату слуху та особисту трагедію, Микола Чижик не вважає себе героєм. Він просто робить свою роботу, відчуваючи величезну відповідальність перед країною та своїми побратимами. Він бачить проблеми, які існують у Збройних Силах України, але вірить, що велика єдність і взаємодопомога допоможуть подолати всі труднощі.
Микола Чижик – це один із тисяч українських воїнів, чия мужність і самовідданість є прикладом для наслідування. Його історія нагадує про жахи війни, про ціну свободи та про незламну силу українського народу, який обов’язково переможе. Він – воїн зі сталевим серцем, який навіть у тиші втраченого слуху продовжує чути голос своєї Батьківщини та робити все можливе для її захисту.
Консультан ЦПРПП Надія Фищук