В Україні, де щоденно бринить луна війни, незліченна кількість родин несе на собі важкий тягар розлуки та невизначеності. Серед них — Марічка Жуковська, донька, чий світ обертається навколо однієї палкої надії: повернення її батька, Ігоря, відважного захисника України, з російського полону.
Кожен день для Марічки — це поєднання туги та тихої сили. Вона плекає спогади про щасливі часи, про сміх батька, його заспокійливу присутність і прості радощі, які вони колись розділяли. Ці спогади є живою надією. Вона стежить за кожною новиною, кожним оновленням з офіційних джерел, чіпляючись за будь-яку крупинку інформації, яка могла б сигналізувати про повернення батька.
Марічка не здається. Її віра — це той вогник, що не згасає навіть у найтемніші часи. Вона долучається до спільнот родин полонених, бере участь в акціях підтримки, адже знає: кожна дія, кожен голос наближає момент зустрічі. Вона вірить, що одного дня двері відчиняться, і на порозі стоятиме її батько, живий і неушкоджений. І цей день буде найщасливішим у її житті, днем, коли надія стане реальністю.