Сім’я Чижиків, Тетяна і Всеволод, виховали двох синів – Дмитра, 1982 року народження, і Миколу, 1990 року народження. Люблячі батьки прагнули дати своїм синам найкраще виховання. Історія цієї родини, як і мільйонів інших українських сімей, є частиною історії України. У полум’ї війни Дмитро та Микола стали щитами своєї землі. Виховані на цінностях любові та патріотизму, вони відклали мирні професії, щоб стати воїнами на захист рідної землі. Їхня історія – це не просто хроніка війни, а символ незламного духу українського народу, де кожен син і донька – це частина великої історії боротьби за свободу.
Дмитро народився 1 квітня 1982 р. в м. Горохові. Навчався у навчально- виховному комплексі «загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохова (тепер Горохівський ліцей № 2 Горохівської міської ради). У дитинстві був активним, любив футбол, випалював по дереву. Улюблений урок – фізкультура. Першою вчителькою була Боярчук Стефанія Петрівна, класними керівниками – Віра Кирилівна Верещак і Бердоус Валентина Федорівна.
Спогади класного керівника Дмитра Чижика Волощук Валентини Федорівни
«Діма! Дімочка мій! Синочок! Твоя вчителька прийшла!» – голосила мати, коли ми з однокласниками переступили поріг кімнати. – Хоч би мені віконечко лишили, щоб я тебе побачила…» Як же побивалася над закритою домовиною згорьована ненька. У мене сльози текли градом, а перед очима стояв усміхнений, завжди веселий і збитошний Діма Чижик…
Подумки повертаюся у 2014 рік. Знаю, що мій учень бере участь в АТО. Випадково зустрічаю його біля парку. Розмова була не довгою. Поговорили трохи про життя. Діма розказав, що займається розвідкою, встиг неодноразово «поспілкуватися» з ворогами.
Наступного разу ми побачилися у 2022 році в центрі міста. Разом з братом Діма перебував тоді на реабілітації. Він розповів, що отримав контузію та має осколки в руці. Був сумним. Казав, що мама дуже часто його просила взяти відпустку та приїхати додому хоч на трошки. А Діма розмірковував: «Як же я поїду? Там хлопці мої лишаються. Вони ще зовсім молоді. Я то хоч трохи вже пожив. У мене двоє синів є, а у них ні сім`ї, ні дітей нема. Багато хто навіть дівчини не встиг знайти. Війна страшна. Всяке може статися, тому прошу маму, щоб попіклувалася про моїх синів, якщо зі мною раптом що…»
Навчання продовжив у Львівській академії ветеринарної медицини імені Степана Ґжицького.
З 2009 по 2012 рік працював в охоронній фірмі «Ельба-Інвест», яка забезпечувала безпеку на фабриці «Світоч» у Львові. Спочатку він був звичайним охоронцем, але завдяки своїй відповідальності та працьовитості швидко просунувся по службі і став начальником зміни. Саме на «Світочі» він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією. Їхні стосунки розвивалися швидко, і в 2011 році вони одружилися.
Після весілля сім’я переїхала до Нововолинська, де Дмитро влаштувався верстатником на місцеву меблеву фабрику «БРВ». Робота була важкою, але стабільною, що було важливо для молодої сім’ї. Того ж року у них народився син Павло, а через два роки, у 2014 році, – син Ілля.
Дмитро був люблячим батьком, багато часу приділяв своїм дітям. Незважаючи на важку роботу, він завжди знаходив час для сімейних прогулянок, ігор. Він мріяв, щоб його сини виросли чесними та порядними людьми і намагався прищепити їм ті цінності своїм власним прикладом.
20 березня 2025 рік (другі роковини смерті Дмитра Чижика)
Родина збирається на роковини смерті Героя…через два роки.
Павло і Ілля втратили батька, це глибока рана для них. Сини сумують за його присутністю, за його порадами та любов’ю. Вони пишаються тим, що їхній батько Герой, який віддав своє життя за Україну. Відчувають повагу до його мужності та самопожертви.
– Привіт татку, сьогодні рівно 2 роки як тебе з нами нема, мені дуже шкода. Дякую тобі за теплі спогади та найкраще дитинство. Ти для мене дуже важлива людина. Через пару років я з тобою зустрінусь на небесах, ти в мене в серці, татусю, люблю, – написав Павло у соціальних мережах, виносячи свою тугу в соціальний простір.
У 2014 році, коли російська влада вперше проявила свою зухвалу сутність на сході України, Дмитро разом зі своїм братом Миколою, не вагаючись, стали на захист своєї країни. Чотири роки Дмитро провів на сході України, мав бойовий досвід. Виконував завдання армійського розвідника, яке полягало у зборі та аналізі інформації про противника, місцевість та інші фактори, що можуть вплинути на хід бойових дій. Робота була важливою для успішного планування та проведення військових операцій. Вів спостереження за противником, його позиціями, переміщенням та активністю. Проводив розвідувальні операції на місцевості, включаючи патрулювання, розвідку боєм та інші тактичні дії.
У 2018 році, повернувшись до рідного Горохова, працював у приватній фірмі з виготовлення пам’ятників, їздив на заробітки за кордон.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року – подія, яка змінила життя усіх українців, заставила задуматися про цінності увесь світ. Брати затіяли суперечку про те, хто піде служити, а хто залишиться допомагати батькам. Почуття у батьків і синів були переплетені між страхом, патріотизмом та болем. Вони розуміли, що війна – це важке випробування. Зрештою, брати вирішили, що обидва підуть служити.
25 лютого 2022-го, коли чорна тінь повномасштабного вторгнення накрила українську землю, Дмитро Чижик не став чекати, коли представники військкомату постукають у його двері і вручать повістку. Він був сповнений рішучості та патріотизму. Купивши квиток, вирушив до міста Володимира і був зарахований до лав 14-ої ОМБр імені князя Романа Великого – легендарної бригади, що стала щитом на шляху ворожої навали.
Мав звання сержанта, був командиром відділення артилерійської розвідки, брав участь у боях з російськими загарбниками на Житомирщині, Київщині, Харківщині, Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині.
Сержанти в армії виконують широкий спектр завдань, які є критично важливими для ефективності та боєздатності підрозділів. Їхня роль виходить далеко за межі простого виконання наказів, вони є лідерами, наставниками та ключовою ланкою між офіцерами та солдатами, кістяком армії. Від їх професійності, лідерських якостей та відповідальності значною мірою залежить боєздатність підрозділу та успішне виконання бойових завдань. Дмитро був лідером не лише за званням, а й за духом, ведучи за собою солдатів своїм прикладом та професіоналізмом.
Дмитро мав навички і працював оператором дрона, вів повітряну розвідку для виявлення ворожих позицій, техніки та особового складу; займався спостереженням за полем бою для фіксації змін в обстановці та виявлення важливих об’єктів; коригував вогонь артилерії. Використовував дрон для виявлення цілей для подальшого знищення, допомагав під час пошуково-рятувальних операціях. Займався технічним обслуговуванням, навчав інших військовослужбовців навичкам управління безпілотними літальними апаратами. Перший дрон з тепловізором воїн придбав за власні кошти, другий та третій безпілотники отримав за сприяння Горохівської волонтерської організації «Щит». Дмитро постійно підтримував зв’язок з волонтерами. Від волонтерів з Латвії за посередницвом організації «Щит» отримав необхідний для фронту автомобіль, який переправив до своїх побратимів.
Публікація допису Дмитра Чижика у фейсбуці від 9 січня 2023 р.
«Дякую за гарну пташку Віктору Годику, Віталію Гладуну та колективу Горохівської міської ради. Цей дрон був, на жаль, збитий, але ми його забрали із сірої полоси, відремонтували, і зараз він працює, не лише розвідуючи позиції кацапів, а ще і доправляє їм різдвяні подарунки. Окрема подяка викладачам та учням Горохівського коледжу за смачні сухпайки. Дуже швидко розійшлись, не встиг сфотографувати… Все буде Україна…»
Влітку 2022 року був контужений під час бою вибухом авіаційної бомби та серйозно поранений її уламками. Проходив реабілітацію в місті Горохові.
Перебуваючи на реабілітації, завжди залишався на зв’язку з бригадою.
Після завершення реабілітації повернувся на військові позиції. Побратими розповідають про мужність і сміливість Дмитра, коли він викрав у російських військових МТ-ЛБ – це багатоцільовий легкий гусеничний броньований тягач, який був створений і прийнятий на озброєння радянською армією у 1964 році. Мотолига була укомплектована зенітно-ракетною установкою.
На Круп¢янському напрямку ворог підійшов на критично близьку відстань, загрожуючи позиціям українських військових. В умовах безпосередньої небезпеки, коли кожна секунда могла мати вирішальне значення, група наших бійців отримала наказ відступати, щоб уникнути оточення та зберегти особовий склад. У метушні відходу, коли адреналін «зашкалював», а головним завданням було якомога швидше залишити небезпечну зону, виникла загроза потрапляння важливого військового обладнання до рук ворога. Зокрема, в окопах залишилися українські рації – засіб зв’язку, який міг надати противнику цінну інформацію про розташування сил, плани та комунікацію наших військових. Дмитро бачив дану ситуацію і прийняв небезпечне рішення. Він скинув свій бронежилет, розуміючи, що це полегшить його рух та збільшить швидкість, без вагань перебрався через воду. Не допустив потрапляння важливої апаратури до ворога. Вчинок Дмитра – це яскравий приклад самовідданості, мужності та високого почуття відповідальності українського воїна. У критичній ситуації він не розгубився, а проявив ініціативу та рішучість, наражаючи себе на небезпеку заради безпеки своїх товаришів та держави. Його героїзм заслуговує на найвищу похвалу та є свідченням незламного духу українських захисників.
Поблизу населеного пункту Красна Гора, що в Донецькій області, група українських військових під час виконання бойового завдання несподівано зіткнулася з ворожим загоном російської армії. Ситуація вимагала миттєвої реакції та злагоджених дій. Не вагаючись, українські бійці проявили високий рівень професіоналізму та бойової майстерності. Швидко оцінивши ситуацію, вони провели вмілі маневри, зайнявши вигідні позиції та використовуючи елемент несподіванки. Завдяки рішучим та відважним діям, українським військовим вдалося ефективно знешкодити ворожий загін, завдавши йому значних втрат та змусивши відступити. Цей епізод став черговим підтвердженням мужності та героїзму українських захисників, які щодня боронять рідну землю від російської агресії.
20 березня 2023 року, ранній ранок. Дмитро, відчуваючи материнську тривогу, набрав номер Тетяни Серафимівни. У її голосі він почув хвилювання, яке пронизувало кожне слово. «Мамочко, не хвилюйся, будь ласка», – лагідно заспокоював він її. «Я обов’язково знайду вихід з будь-якої ситуації. Ти ж пам’ятай, це війна… Будь обережна, бережи себе… Я люблю тебе!» – прозвучали його останні слова, сповнені турботи та ніжності.
Того ж дня о 10 годині ранку під час виконання бойового завдання з захисту незалежності України в районі населеного пункту Дворічна Куп’янського району Харківської області внаслідок ворожого обстрілу життя Дмитра трагічно обірвалося.
23 травня 2023 року відбулося прощання з Героєм. Горохів був сповнений скорботи та глибокого суму. Люди з усього міста зібралися, щоб віддати останню шану Дмитру. На центральній площі майоріли жалобні прапори. Труну з тілом Дмитра, загорнуту в Державний прапор України, несли на руках його бойові побратими, їхні обличчя були сповнені смутку та невимовного болю.
На кладовищі біля свіжої могили лунали слова прощання та співчуття. Військовий салют пролунав на честь Героя, який до останнього подиху залишився вірним своїй присязі.
Історія родини Чижиків, де двоє синів стали на захист Батьківщини, є відображенням незламного духу українського народу. Дмитро назавжди залишиться в пам’яті як Герой, чия мужність, відвага та самовідданість є прикладом для майбутніх поколінь. Його життя, хоч і трагічно обірване, є важливою частиною історії боротьби України за свою свободу та незалежність. Пам’ять про нього житиме вічно в серцях тих, хто його знав та за кого він віддав своє життя.
Від імені держави 24 листопада 2023 року мер міста Віктор Годик вручив Тетяні Серафимівні і Всеволоду Олексійовичу почесну відзнаку, відповідно до Указу Президента України від 18 липня 2023 року. За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Президент України посмертно нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня Героя України з м. Горохова Дмитра Чижика.
Автор учитель історії Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка, консультант ЦПРПП Горохівської міської ради Надія Володимирівна Фищук
Редактор учитель української мови і літератури Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка Тетяна Віталіївна Кульган
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради
