16 лютого 1968 року в мальовничому селі Пірванче Горохівського району Волинської області народився Ігор Ігорович Біда – людина, чиє життя стало втіленням патріотизму, мужності та безмежної відданості своїй країні. Його життєвий шлях, сповнений служіння народу, боротьби за справедливість та героїзму, обірвався трагічно 23 липня 2024 року, але пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав цю світлу і щиру людину.
Дитинство Ігоря минуло в рідному Пірванчі, де він зростав у дружній родині. Батько, Ігор Іванович, був пожежником, а мати, Софія Павлівна, працювала продавцем. Сестра Оксана з теплотою згадує дитячі роки, спільні ігри, навчання, перші секрети та підтримку брата. Вже тоді проявлялася його допитливість, любов до читання та особливий інтерес до зброї, що в дитячих іграх переросли у справжню чоловічу відвагу.
Спогади Музичук Оксани, рідної сестри
Боляче, тяжко сприйняти звістку про смерть брата. Він був завжди поряд. Любив, жалів, давав поради, підтримував.
Лину подумки у дитинство… Пройшло воно у нашому рідному Пірванчі. Ігор… добрий, щирий. Разом грались, навчались, ділились і цукерками, і секретами. Завжди намагався чомусь мене навчити. Малював мені малюнки на уроки малювання.
Виявляв інтерес до читання книг. Захоплювався зброєю. З однолітками грався «у війну». Це дитяче захоплення переросло пізніше у реальність.
Ігор був улюбленим сином і внуком. Тато Ігор майстрував автомати для дитячих ігор. Де б не був, а пізніше і воював, то мама постійно переживала, пересилала посилки, молилась. Цікавився моїми дітьми: як були маленькими, потім – студентами, пізніше — сімейними. Завжди цікавився моїми внуками, мною.
Я свідома того, що вже ніколи не буде так, як раніше. Я втратила не лише брата, а й друга, з яким могла вільно говорити на будь-які теми, який питав у мене поради, а я завжди знала, що є з ким поділитись наболілим.
Рідний брат… добрий, щирий, моя підтримка і опора… Завжди з теплотою згадую… І все, що згадується, воно гріє, воно таке світле й незабутнє…
Спогади Гладишкевич Руслани, троюрідної сестри
«У нас дуже велика і дружна родина, всі родичі завжди були близькі і підтримували один одного не тільки в радості, а й у важку хвилину. В дитинстві ми з Ігорчиком (так ми його називали) бачилися часто, але роки промайнули дуже швидко, і ми стали дорослими, жили в різних містах, а тому спілкувалися рідше, зазвичай телефоном.
У 2020 році я втратила чоловіка, Ігорчик був один з небагатьох, хто підтримав мене: дзвонив, приїжджав, пропонував допомогу.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, брат, не задумуючись, пішов добровольцем, хоча був хворий.
Маючи вільну хвилинку, завжди дзвонив, писав смс, ніколи не скаржився, був неабияким оптимістом з великим серцем і щирою душею.
“Мій дорогий брате, Твій героїзм і жертовність назавжди залишаться в моєму серці. Ти віддав своє життя за нашу країну, і я завжди буду згадувати Тебе таким, як ти був: доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, щирим, добрим, відповідальним, великим патріотом України”.
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Ігоря стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас.»
Спогади Свідерської Вікторії, троюрідної сестри
«Дякую за те, що був у моєму житті. Не хочеться вірити, що більше не подзвониш і не скажеш: «Вітка, ну коли вже?».
Не так все мало статись…
Дякую за твої секрети, недоговорені слова, недосказане. Ти був індивідуумом, з яким завжди було цікаво. Це просто неможливо в це повірити. Ми ж мали спільні плани, які в одну мить розбились вщент.
Саме в липні, коли життя буяє і квітне, надійшла страшна звістка і все в одну мить змінилось. Це просто неможливо було усвідомити, просто повірити в те, що тебе вже не буде. Не подзвониш, не будеш ходити вулицями Львова, де ми з тобою зустрічались.
Ти був тією людиною, для якої родина мала свої особливі цінності, якій було всіх шкода, всіх підтримував, допомагав, як міг.
Наостанок хочу попросити вибачення за те, що щось, можливо, не те сказано, невчасно взяла трубку телефону.
Ти залишишся назавжди в наших серцях, думках і спогадах.»
У 1975-1983 роках навчався в місцевій Пірванченській восьмирічній школі. Повну середню освіту здобув у Горохівській СШ № 2, яку закінчив у 1985 році.
Спогади Зої Войтович, однокласниці
«Далекого 1985 року пролунав наш останній дзвоник у Горохівській школі №2. Часто повертаюся до спогадів безтурботного шкільного життя.
У 1983 році нашу шкільну родину поповнили випускники Мирківської та Пірванченської шкіл. Серед них був Ігор Біда. Я називала його «наш позитивчик». Ніколи не бачила Ігоря сумним або чимось незадоволеним. Усмішка не сходила з його обличчя. Умів розрадити, підтримати, сипнути дотепним жартом.
Закарбувався в пам’яті такий епізод: «Степан Семенович Гураш, тодішній директор школи, відчиняє двері до класу і запитує: «Біда є на уроці?» Клас вибухає сміхом: «У нас тільки щастя!»» Знаходив Ігор спільну мову і з хлопцями, і з дівчатами.
Продовжували ми спілкуватися з Ігорем, коли він служив в армії, потім перебував в АТО та і під час служби після повномасштабного вторгнення.
Будучи принциповим, із загостреним почуттям справедливості, не міг залишатися осторонь, коли країна опинилася в небезпеці. Казав: «Мій син там, а я буду сидіти вдома?»
Перебуваючи на Харківщині, свої короткі повідомлення починав зі слів: «У мене все добре, як буде кращий інтернет, наберу тебе». Інколи скидав короткі відео «своєї роботи».
Радів, коли їхав у відпустку на весілля сина. Планував повернутися, щоб допомогти мамі і сестрі, які залишилися без чоловічої опори.
Не судилося… Життя обірвалося несподівано.
Як грім серед ясного неба пролунали слова моєї дочки: «Мамо, ти бачила повідомлення? Немає вже твого однокласника Ігоря Біди.»
Сльози і біль. Як так? Ти ж обіцяв, що ми обов’язково зустрінемося.
Спи спокійно, «наш позитивчику». Світла і вічна тобі пам’ять.»
Після закінчення школи навчався в Луцькому ПТУ № 9 за спеціальністю «електрик». Протягом 1989-1990 років навчався у Львівській офіцерській школі міліції МВС СРСР (на даний час Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії). У вересні 1989 року вступив у Львівську середню національну школу міліції і начальницького складу МВС СРСР, яку закінчив у серпні 1991 року. З 1986 року до 1988 року проходив службу в Збройних Силах СРСР у військовій частині 7483 м. Дніпропетровськ.
Після служби з липня 1988 року до середини 1989 року працював електромонтером у колгоспі «Дружба» села Пірванче Горохівського району Волинської області.
Життя Ігоря Ігоровича Біди було тісно пов’язане зі служінням народу. Після навчання та короткого періоду роботи в колгоспі, у жовтні 1991 року він розпочав свій шлях в органах внутрішніх справ, де проявив себе як відповідальний та принциповий працівник.
Його кар’єра в міліції розпочалася у Львові, де з 1 жовтня 1991 року по 17 травня 1993 року він обіймав посаду оперуповноваженого відділу карного розшуку відділу внутрішніх справ Радянського району. У цей період він набував досвіду оперативної роботи, вчився розкривати злочини та забезпечувати правопорядок у місті.
З 17 травня 1993 року по 20 листопада 1995 року Ігор Біда продовжив службу на тій самій посаді, оперуповноваженого відділу карного розшуку відділу внутрішніх справ Радянського району м. Львова. Його наполегливість та професіоналізм сприяли покращенню криміногенної ситуації в районі.
З листопада 1995 року його службові обов’язки розширилися. З 20 листопада 1995 року по 1 січня 1998 року він працював оперуповноваженим відділу по боротьбі з організованою злочинністю у м. Львові. Цей період вимагав від нього особливої пильності, рішучості та вміння протистояти складним злочинним угрупованням.
На початку 1998 року відбулася чергова зміна у його кар’єрі. З 1 січня 1998 року по 10 лютого 2000 року Ігор Біда був оперуповноваженим групи карного розшуку Сихівського відділення міліції Галицького районного відділу ЛМУ. Робота в різних районах Львова дозволила йому отримати всебічний досвід у сфері боротьби зі злочинністю.
У 2000 році Ігор Біда повернувся на свою малу батьківщину. З 10 лютого 2000 року по 20 листопада 2011 року він служив оперуповноваженим карного розшуку Горохівського райвідділу Волинської області. На цій посаді він продовжував боротися зі злочинністю, захищаючи спокій та безпеку мешканців рідного краю. Протягом своєї служби в органах внутрішніх справ Ігор Біда отримав чергові офіцерські звання: 31 березня 1994 року йому було присвоєно звання старшого лейтенанта міліції, а 2 червня 2000 року він став капітаном міліції.
У листопаді 2011 року Ігор Біда був звільнений у запас Збройних Сил України. Проте його служіння країні на цьому не закінчилося. З початком російської агресії він одним із перших став на захист України, проявивши мужність та відданість вже на військовому фронті. Його досвід роботи в органах внутрішніх справ став цінним підґрунтям для виконання бойових завдань.
Закінчивши службу в органах МВС, з початком АТО пішов на фронт солдатом неоголошеної війни на українському Донбасі. З грудня 2017 року до червня 2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0998.
З перших днів повномасштабного вторгнення російської армії Ігор Біда вдруге, не вагаючись, пішов добровольцем захищати цілісність та недоторканість своєї країни. Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи у населених пунктах Запорізької, Донецької та Харківської областей. Молодший сержант, головний сержант – командир 1 відділення 1 взводу 2 роти окремого батальйону спеціального призначення (з Інтернаціонального легіону оборони України військової частин А4115).
Зустріч у гімназії
Побратими з Інтернаціонального легіону оборони України
«БІДА Ігор Ігорович народився 16 лютого 1968 року в місті Горохів Волинської області.
З грудня 2017 року до червня 2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0998.
З 18 липня 2022 року до 23 липня 2024 року проходив службу у складі окремого батальйону спеціального призначення (3-го Інтернаціонального легіону оборони України) Сухопутних військ Збройних Сил України.
За час проходження служби зарекомендував себе як самостійний та хоробрий військовослужбовець, спроможний професійно виконувати бойові завдання. Вміло керував діями підлеглого особового складу, володів високими аналітичними та організаторськими здібностями. Своєю стійкістю та рішучістю під час виконання військового обов’язку був взірцем для всього особового складу батальйону. Уміло діяв у складі групи спеціального призначення, ефективно виконував бойові завдання. У складних умовах оперативної обстановки діяв професійно і сміливо, оперативно реагуючи на зміну ситуації. Приймав ефективні рішення у найскладніших умовах. Брав участь у звільненні територій Харківської, Луганської та Донецької областей у складі окремого батальйону спеціального призначення (3-го Інтернаціонального легіону оборони України) Сухопутних військ Збройних Сил України.
22 листопада 2023 року близько 12:30 група, до якої входив молодший сержант БІДА І.І., отримала наказ від командира роти висунутись до лісосмуги біля населеного пункту Новоселівське Луганської області, в якій був закріплений ворог. За 50 метрів до лісосмуги ворожа піхота противника відкрила вогонь по нашій групі, молодший сержант БІДА Ігор Ігорович під вогнем противника зумів відкрити зустрічний вогонь та влучити по скупченню живої сили противника. В результаті його професіональних дій вдалось знищити 2 ворожих солдатів та вивести підрозділ з-під ворожого вогню.
16 лютого 2024 року група СпП, в якій перебував молодший сержант БІДА Ігор Ігорович, висунулась в район населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області для виконання розвідувально-пошукових дій позицій противника у лісовій місцевості та зачистки визначеного району. Під час висування в район виконання бойового завдання ворог робив скиди БпЛА та проводив обстріли зі стрілецької зброї. На маршруті просування внаслідок обстрілу один військовослужбовець отримав поранення. Молодший сержант БІДА Ігор Ігорович зумів підібратись до пораненого побратима, надати першу домедичну допомогу та доставити до евакуаційної точки. Повернувшись до групи, молодший сержант БІДА Ігор Ігорович продовжив виконувати поставлене завдання. Під час зачистки визначеного району молодший сержант БІДА своїми стрілецькими здібностями зумів знищити 1 окупанта та 3 поранити.
23 липня 2024 року молодший сержант БІДА Ігор Ігорович разом із своїми побратимами виконували бойове розпорядження командира щодо отримання та доставки боєприпасів поблизу населеного пункту Слобожанське Харківської області. Отримавши і передавши боєприпаси групі бойового чергування, військовослужбовці вирушили до пункту тимчасового місцерозташування. Під час виконання бойового завдання молодший сержант БІДА Ігор Ігорович загинув.
За час проходження військової служби молодший сержант БІДА Ігор Ігорович нагороджений:
- відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» (Наказ Головнокомандувача ЗСУ від 23.07.2023 № 1635);
- відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» (Наказ Головнокомандувача ЗСУ від 27.11.2022 № 1722);
- відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя» (Наказ Міністра оборони України від 20.05.2024 № 776).
Війна – це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть.
У війни холодні очі. У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика. Війна невблаганна. Людство страшенно збідніло: збідніло на кожного, хто загинув. Всесвіт осліпнув: погасли їхні зорі, їхні долі. Тому сьогодні так тяжко збагнути, що в житті нас менше, ніж мало бути. Не загояться рани батьків, які виняньчили синів до неба. Не притупиться біль непоправної втрати. Наша вдячна пам’ять завжди буде берегти всіх шляхетних своїх дітей.
Ви не вийшли з того бою.
Ви не стали на коліна.
Ви зробили все для того,
Щоб не вмерла Україна!
Майор Циганков Павло Михайлович, заступник командира 3 Інтернаціонального легіону оборони України: «Втрата бойового товариша на війні – це неймовірно болюча та важка втрата. Це втрата не просто колеги, а людини, з якою ділили небезпеку, страх, надію і часто глибоку дружбу, що загартовувалася в екстремальних умовах. Ігор Біда був для мене другом, братом. Ніколи не чув від нього, що йому важко, а йому було важко. Ніколи не чув від нього, що він не може, він завжди був там, де важко, там, де небезпечно, страшно. Він сумлінно виконував всі бойові завдання: треба на міномет – йде першим; треба на реактивну установку – він перший; евакуація поранених – він вже там; поговорити з бійцями, заспокоїти їх – Ігор на місці; зварити смачний борщ – Ігорку нема рівних і в цьому. На війні ми стали однією родиною, де кожен залежить від іншого, де довіра та підтримка є запорукою виживання. Спочивай з миром, братику. Вічна тобі пам’ять і слава!»
Спогад Горохівської районної організації пенсіонерів МВС України «Ветеран»: «Сумна до сліз, до душевного щему, до сердечного болю новина цими хвилинами лине на Горохівщину з фронту. Не стало нашого колишнього колеги Ігоря Біди. Важко повірити, Друже, що ніколи не побачимо Тебе – завжди відвертого, усміхненого, доброзичливого, щирого, щедрого на товариськість, дотепний жарт, ненависного до ворога добровольця – українолюба, який одним із перших став на захист України ще в 2014 році. Співчуваємо рідним. Горюємо. Не забудемо. Світла Тобі пам’ять!»
За відгуками колег, побратимів він був майстерним і мужнім воїном, користувався повагою та авторитетом, його енергія та завзятість заряджали та гуртували колектив, був щирим, відвертим, доброзичливим, надійним товаришем, завжди намагався у всьому допомагати. Нехай добрий, світлий спомин про Ігоря Біду стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, сусідів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Його ім’я навіки вкарбоване в історію, обов’язково переможну історію нашої країни.
Біда Ігор Ігорович нагороджений відзнакою «З честю за волю З ОМПБ», відзнакою командира 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», НАГРУДНИМ ЗНАКОМ 92 ОШБр ІМЕНІ КОШОВОГО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест», медаллю Президента України «ЗА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ УКРАЇНІ», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Освячено пам’ятний банер у місті Горохів, де вшановують пам’ять героя. Учні Пірванченської гімназії покладають квіти на могилу воїна-односельчана, щоденно хвилиною мовчання вшановують пам’ять про нього.
Помер під час проходження служби в Збройних Силах України в районі населеного пункту Політехнік Харківського району Харківської області.
Зустріч траурного кортежу відбулася у місті Горохів Луцького району Волинської області об 11:00 біля Символічного Хреста-пам’ятника борцям за волю та незалежність України, де відслужили поминальну панахиду. Після цього траурна процесія вирушила до рідного Пірванча, де пройшов чин поховання у храмі Покрови Пресвятої Богородиці.
Матеріали підготувала Музичук Оксана Іванівна
Редактор Фищук Надія
