Сливка Ігор Володимирович народився 23 березня 1977 року в селі Старий Порицьк Іваничівського району у сім’ї робітників. Мама − Бегляк Любов Матвіївна, вчителька початкових класів. Батько − Сливка Володимир Маркович, шахтар.
Зі спогадів дружини героя Тетяни Володимирівної, родина чоловіка проживала на території Запоріжжя, у жилах кожного текла козацька кров. Дідусь Матвій часто розповідав про козаків, про хоробрість і звитягу, любов до рідної землі. Сім’я була змушена покинути територію козацького духу через голод, яким морила радянська влада.
У 1984-1994 роки навчався у Павлівській загальноосвітній школі, після завершення вступив на навчання до Горохівського радгоспу-технікуму за спеціальністю «Організація і технологія ведення фермерського господарства». За лідерські якості студенти обрали Ігоря старостою групи. Активно займався спортом, неодноразово відстоював честь коледжу на спортивних змаганнях. 1997 року закінчив навчання в коледжі.
11 червня 2015 році у Горохівському коледжі Львівського НАУ, де навчався, відкрили пам’ятну дошку бійцю «Азову» Ігорю Сливці. Вшанувати полеглого в бою земляка прийшли друзі, колишні однокласники, вчителі, бойові побратими, духівництво і молодь.
1996 року одружився з Ковальчук Тетяною Володимирівною, жителькою міста Горохова та також студенткою Горохівського радгоспу-технікуму. У 1999 році у сім’ї Ігоря Сливок народилося двоє синів-двійнят Володимир та Вадим.
2002 році Ігор змушений був їхати в Італію на роботу, де працював простим робітником на будівництві. Там набув немалих навиків в роботі. 2005 році вступив на навчання до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького. У 2010 році закінчив його (заочно), здобувши повну вищу освіту економіста.
У 2008 році Ігор офіційно зареєструватися підприємцем із ремонтно-будівельних робіт, займався перекриттям дахів. Був успішним підприємцем.
Коли розпочалися події на Майдані, Ігор один із перших став активним учасником Революції Гідності, разом зі своїми побратимами проривав колони «Беркуту», боровся проти свавілля режиму за гідне європейське майбутнє нашої держави. Майдан став початком героїчного подвигу. Відтоді змінилися його бажання та усвідомлення державної ситуації. Проте завжди почуття національного обов’язку було понад усе.
Коли Росія з бандитами-сепаратистами пішла агресією на Україну, Ігор не вагаючись у вересні 2014 року пішов добровольцем на Схід, щоб захищати кожного з нас. Доля у нашого героя складалася так, що мав параліч лівої руки, тож, за законом, до військ не брали, тому шукав побратимів по духу в добровольчих загонах «Світязь» та «Донбас».
Батальйон «Азов» був створений 5 травня 2014 року у м. Бердянську, як і інші батальйони патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП) МВС на підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України про формування спеціальних підрозділів міліції з охорони громадського порядку із залученням до них цивільних осіб та людей, які мають досвід військової служби або пройшли прискорений, двотижневий курс підготовки при МВС. При заснуванні його основу склали учасники двох громадських організацій: «Автомайдан» та «Патріот України». 20 травня 2014 р. було оголошено про набір бійців до батальйону.
«Сила духу, хлопців вражає!», «Азов це те що я шукав, саме тут я знайшов себе…», – це вислови Ігоря про свій підрозділ. Він став найкращим кулеметником третьої сотні полку «Азов». Був одним із тих, хто завжди прикривав побратимів, з яким було безпечно у боях. Зі слів побратимів, Ігор був хоробрим воїном, учасником не однією успішної операції. Стаючи на цілий зріст, коли автоматні черги не стихали, виводив хлопців з оточення, прикриваючи своїх побратимів. Рятував хлопців ціною власного життя.
Отримавши бойовий досвід, ділився своїми переживаннями з дружиною: «Люди, тут можуть зробити багато поганого, страшний народ, який ненавидить і прагне знищити нас – українців…», « та війна не закінчиться ні через рік, ні через два, поки не встануть люди…»
Позивний «Тихий» дали побратими. Найсильніша людина взводу, ніхто не міг ні отримати перемогу у покладанні на руку, ні підняти такої ваги, як Ігор. Поряд з тим, що мав силу і козацький дух, роботу і військові доручення робив дуже спокійно, відважно.
12 грудня 2014 року Ігор загинув біля села Павлопіль, що за 25 км від Маріуполя в бою з диверсійно-розвідувальною групою російського агресора – підірвався на (міні) фугасі. На виконання бойового завдання поїхав позапланово, не зі своїм підрозділом, бо потрібні були люди. Мав найбільше бойових виїздів. У звістку про смерть відважного воїна побратими не вірили до останнього.
Братом і досі вважають Ігоря його бойові побратими, вони кажуть, що він завжди був першим і по життю, і на Майдані, і на війні на Сході України.
Під час служби познайомився із французьким легіонером «Табаском», який був інструктором з рукопашного бою. Коли він повертався до Франції, відвідав могилу Ігоря, приїхав попрощатися з «Тихим». «Загинути на полі бою велика честь. Ігор був сильним воїном. Бог забирає сильних, значить, він потрібен там. Пишайтесь воїном, справжнім героєм. Мав честь бути знайомим з ним».
Посмертно на клопотання азовців Ігореві присвоєно звання лейтенанта міліції. Указом президента від 9 квітня 2015 року воїна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Всеукраїнська громадська організація Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» нагородили посмертно Сливку Ігоря нагрудним знаком «Гідність та честь». 14 січня 2015 року Ігоря посмертно нагороджено медаллю «За оборону рідної держави». 21 січня 2015 року Українська православна церква Київського патріархату Ігоря посмертно нагородили медаллю «За жертовність і любов до України». 25 листопада 2015 року Міністерство Внутрішніх справ нагородило посмертно Ігоря знаком МВС – медаллю «Захиснику Маріуполя» та Почесною відзнакою полку «Азов» «За честь і гідність».
Рішенням Горохівської міської ради від 13 лютого 2015 року Ігореві присвоєно звання почесний громадянин міста Горохова та змінено назву вулиці Ватутіна на вулицю Ігоря Сливки, на якій він жив зі своєю сім’єю 18 років. У депутатському рішенні записано: «З метою вшанування пам’яті жителя міста Горохів Ігоря Сливки, на знак великої поваги та вдячності за мужність, самовідданість, патріотизм при захисті Вітчизни».
Пам’ять про Ігоря увічнено меморіальними дошками на головному навчальному корпусі Горохівського коледжу ЛНАУ та на Павлівській загальноосвітній школі, де навчався Ігор. У Горохівському ліцеї №1 ім І. Я. Франка створено також меморіальну дошку, присвячену героєві, портрет виконаний вчителем образотворчого мистецтва Богданом Євеновичем Рублем. Обставини загибелі «Тихого» описано в книзі пам’яті МВС Національної поліції України.
Йому було лише 37 років. Він залишався в нашій пам’яті вірним сином Батьківщини, який віддав своє життя, захищаючи свою країну, нас із вами і майбутні покоління.
Автор учитель історії Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка, консультант ЦПРПП Горохівської міської ради Надія Володимирівна Фищук
Редактор учитель української мови і літератури Горохівського ліцею №1 ім. І. Я. Франка Тетяна Віталіївна Кульган
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради