Народився Олег Паламарчук 1 вересня 1970 року в містечку козацької слави Берестечку в подружжя Віри Степанівни і Ярослава Павловича Паламарчуків, що працювали в Берестечківському зооветеринарному технікумі. У Берестечку Олег пішов до школи, де провчився до п’ятого класу.
Коли в 1982 році сім’я переїхала в місто Горохів, в зв’язку з працевлаштуванням батьків у Горохівському сільськогосподарському технікумі, шестикласник Олег Паламарчук продовжив навчання в середній школі №1 ім. І.Я. Франка.
Зростав розумним і кмітливим хлопчиком. Особливе захоплення проявляв, коли бачив солдатів на марші і крокував би за ними у слід без кінця.
У 1987 році закінчив школу з відмінними оцінками, нагороджений золотою медаллю і вступив до Дніпропетровського зенітно-ракетного командного училища, яке закінчив у 1991 році, отримавши диплом із відзнакою. Мрія здійснилася – став військовим офіцером.
За направленням поїхав на військову службу в далекий Архангельськ (Росія), де його було призначено начальником станції з обслуговування ракет.
Після проголошення Незалежності України він подав рапорт на звільнення, який після тривалих бюрократичних процедур на початку 1993 року був задоволений.
З березня 1993 року працював в Горохівському РВВС (Відділ боротьби з розкрадання державної власності).
Заочно навчався в Українській академії внутрішніх справ МВС України впродовж 1993 – 1996 рр.
З червня 1996 року працював у Волинській податковій міліції. Вийшов на пенсію у віці 39 років у званні підполковника поліції.
Наступна трудова діяльність пов’язана з Агропромисловою групою «Пан Курчак».
З початку повномасштабного вторгнення він, офіцер ракетних військ, добровільно пішов у територіальний центр комплектування і вже 28 лютого 2022 року капітан Паламарчук був у рядах військовослужбовців ЗСУ. Більше року він разом зі своїми бойовими побратимами мужньо боронив рідну Україну від московитських рашистів, підступний й агресивний норов яких, добре пізнав ще в Архангельську.
Про свої вогненні фронтові дороги Олег Паламарчук не розповідав нікому. Можливо, про них ми довідалися б від бойового офіцера після великої Перемоги. І найближчим друзям, які передавали йому куплений для його військового підрозділу автомобіль, Олег Паламарчук не сказав ні слова про те, де він перебуває, що робить на війні, як воює з ворогом. Та запевняв усіх, у тому числі свого найближчого друга по життю і поліцейській службі Олександра Назаренка, що мотивація в українських воїнів така велика, що вони обов’язково здобудуть перемогу над путінською ордою варварів.
Так склалося, що не в запеклих боях за Бахмут, звідки він прибув у Луцьк, а через підступну смерть, яка звалила з ніг, лікарі вже не змогли його врятувати.
У капітана ЗСУ Олега Паламарчука залишилися мама Віра Степанівна, дружина Світлана та син Ігор.
Відспівали Героя України 1 серпня 2023 року в Свято-Миколаївському храмі, похоронили з військовими почестями на кладовищі в Горохові.
Герої не вмирають, вони житимуть у серцях рідних, друзів, бойових побратимів, в пам’яті народу.
Джерело: https://volynlegion.com.ua/hero/6c6ce199-376a-4528-af91-a88984e19818
Редактор головного зображення Сафонік Інна Ігорівна начальник відділу організаційної та кадрової роботи Горохівської міської ради